Теребовлянський навчально-реабілітаційний центр
Тернопільська область

Четвер 3

9 – Б клас    Всесвітня історія

Тема.  Суспільно – політичні течії і рухи в Росії. Повстання декабристів. Суспільно -політична дука Європи

І. Вивчення нового матеріалу

У період 1815–1847рр. Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). На відміну від європейських колоніальних імперій, які складалися з метрополії та заморських володінь, Російська імперія мала єдину територію.

За своїм політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Російський імператор вважався необмеженим правителем, відповідальним лише перед Богом. Конституції і парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр І (1801 – 1825 рр.) і Микола І (1825 – 1855 рр.)

Правління Миколи І було періодом політичної реакції в Російській імперії. Для національної політики імперії було притаманне здійснення щодо неросійських народів політики національно-культурної асиміляції, ігнорування особливостей національного походження та історичних традицій, здійснення їх русифікації. Будь-які спроби неросійських народів боротися за національні права придушувалися. Більшість населення були кріпосними селянами, становище яких нагадувало рабське, ставала дедалі небезпечнішою. Однак влада не наважувалася до рішучих змін, оскільки її опорою були дворяни – власники кріпосних.

Глибокі соціальні протиріччя, існування яких визнавали як влада, так і її критики, обумовили виникнення в 30–40-х рр. XIX ст. різних напрямків суспільного руху, що пропонували відмінні шляхи розвитку Росії.

Урядовий табір представляли консерватори. Оскільки вони виступали за збереження самодержавного устрою Російської імперії в незмінному вигляді, їх називали «охоронцями». До них належали Сергій Уваров, Михайло Погодін, Микола Карамзін та ін. Ідеологічним обґрунтуванням прибічників урядового табору стала «теорія офіційної народності», вперше сформульована міністром народної освіти графом С. Уваровим у 1833 р.

В опозиції до урядового табору перебували ліберали, які виступали за реформування російської дійсності мирним шляхом. Ініціатором реформ, на їхню думку, мала стати державна влада. Наприкінці 30-х рр. XIX ст. серед лібералів сформувалися відмінні бачення шляху розвитку Росії — слов’янофіли (слов’янолюби) та західники.

Іншими представниками опозиційних сил були радикали, які обстоювали необхідність зміни існуючого державного устрою Росії шляхом революції. За своїми поглядами переважна більшість російських радикалів були прибічниками поширених тоді у Європі соціалістичних ідей. Не поділяючи надій на реформування Росії існуючою владою, вони вважали, що лише завдяки революції буде знищено самодержавство та кріпосне право. Після цього необхідно створити нове соціалістичне суспільство, вільне від будь-яких форм гноблення людини людиною.

Результатом політики асиміляції та русифікації стала поява в Російській імперії національно-визвольних рухів. У їхньому складі були як ліберали, так і радикали, яких об’єднувало усвідомлення необхідності боротьби за збереження національно-культурних традицій своїх народів, ліквідацію самодержавства й національне звільнення неросійських народів імперії. Видатними представниками національно-визвольного руху цього періоду були Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Ніколаз Бараташвілі, Олександр Чавчавадзе, Грігол Орбеліані, Шимон Конярський, Адам Міцкевич, Валеріан Лукасіньський та ін.

ІІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати параграф 7 (Зробити презентацію на тему: Рух декабристів)

Підручник: https://pidruchnyk.com.ua/986-vsesvitnya-istoriya-9-klas-sorochinska.html