Теребовлянський навчально-реабілітаційний центр
Тернопільська область

Нормативно-правове забезпечення корекційного освітньо-виховного процесу

           

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 
ПОСТАНОВА

від 13 березня 2013 р. № 162 
Київ

Про затвердження Основних напрямів запобігання бездомності до 2017 року

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Основні напрями запобігання бездомності до 2017 року, що додаються.

2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

ураховувати Основні напрями, затверджені цією постановою, під час провадження діяльності, пов’язаної з виконанням програм економічного і соціального розвитку та актів законодавства з питань реалізації державної економічної та соціальної політики;

подавати щопівроку Міністерству соціальної політики інформацію про стан виконання цієї постанови за формою, затвердженою Міністерством.

3. Міністерству соціальної політики інформувати двічі на рік до 25 січня та 25 липня Кабінет Міністрів України про стан виконання цієї постанови.

4. Визнати такими, що втратили чинність, акти Кабінету Міністрів України згідно зпереліком, що додається.

Прем'єр-міністр України

М.АЗАРОВ

Інд. 26


 



 

ЗАТВЕРДЖЕНО 
постановою Кабінету Міністрів України 
від 13 березня 2013 р. № 162

ОСНОВНІ НАПРЯМИ 
запобігання бездомності до 2017 року

Загальна частина

Основні напрями визначають пріоритетні завдання органів виконавчої влади щодо запобігання бездомності, спрямовані на реалізацію бездомними особами прав і свобод, передбачених Конституцією та законами України, створення умов для діяльності громадських об’єднань у сфері соціального захисту населення.

Державне регулювання у сфері соціального захисту бездомних осіб здійснюється з урахуванням таких принципів:

індивідуальний підхід;

цілеспрямованість та адресність надання соціальних послуг;

забезпечення соціальних гарантій;

толерантність;

конфіденційність;

реалізація основних прав і свобод;

обстеження умов життя бездомних осіб, а також вибір форм та методів соціальної роботи;

узгодження дій органів виконавчої влади, громадських об’єднань у вирішенні питань соціального захисту бездомних осіб.

Основні напрями розроблені з урахуванням засад державної економічної та соціальної політики на середньостроковий період, визначених Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, іншими актами законодавства з питань соціально-економічного розвитку.

Проблеми, які потребують розв’язання

Однією з основних проблем, які потребують розв’язання для запобігання бездомності, є забезпечення розвитку мережі закладів для бездомних осіб, кількість яких на даний час становить 91 заклад, з них 62 заклади утворено місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування та 29 закладів - громадськими об’єднаннями.

Протягом 2002-2012 років виявлено такі категорії бездомних осіб:

особи, які постраждали від торгівлі людьми, катастроф та нещасних випадків;

мігранти;

інваліди;

особи пенсійного віку;

особи, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк;

особи, які втратили житло у зв’язку із сімейними обставинами, пов’язаними з конфліктами та насильством у сім’ї.

Особливої уваги потребують особи, які відносяться до груп ризику щодо втрати житла або права на його використання, зокрема діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мешканці гуртожитків, для яких таке житло є єдиним місцем проживання, особи, які не мають власного житла та проживають в орендованих приміщеннях, знайомих, родичів, друзів, а також особи, які страждають на психічні розлади, хворі на наркоманію та хронічний алкоголізм, недієздатні та обмежено дієздатні особи.

За результатами соціально-демографічного аналізу більшість бездомних осіб є особами працездатного віку, мають базову або повну загальну чи професійно-технічну освіту або є кваліфікованими робітниками, не мають документів, які посвідчують особу, що унеможливлює реєстрацію їх місця проживання або перебування і, як наслідок, позбавляє можливості взяття їх на облік у Державній службі зайнятості, оформлення пенсії в Пенсійному фонді України та/або отримання відповідної соціальної допомоги, а також становлять соціальну загрозу розповсюдження таких захворювань, як туберкульоз, гепатит, ВІЛ/СНІД тощо, оскільки стан їх здоров’я є незадовільним.

Пріоритетні завдання державного регулювання у сфері соціального захисту бездомних осіб

Пріоритетними завданнями державного регулювання у сфері соціального захисту бездомних осіб є:

у напрямі формування системи запобігання бездомності

удосконалення законодавства з метою забезпечення прав на житло осіб з груп ризику щодо втрати житла або права на його використання;

активізація роботи місцевих органів виконавчої влади із запобігання незаконному відчуженню житла, у тому числі житлової площі, що належить дітям;

дотримання нотаріусами встановлених законодавством вимог щодо укладення договорів, пов’язаних з відчуженням житла, та видачі довіреностей щодо зняття з реєстраційного обліку громадян за місцем проживання;

здійснення заходів щодо надання допомоги особам, які постраждали від насильства в сім’ї або торгівлі людьми;

лікування та підтримки осіб, які страждають на психічні розлади, хворі на наркоманію та хронічний алкоголізм;

встановлення опіки над недієздатними та обмежено дієздатними особами;

удосконалення нормативно-правових актів та діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо опіки та піклування над недієздатними та обмежено дієздатними особами;

захист і підтримка одиноких громадян похилого віку та інвалідів;

забезпечення прав мешканців гуртожитків;

захист житлових, майнових та інших прав:

- дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в інтернатних закладах;

- осіб, звільнених від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк;

вирішення соціально-побутових питань осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, зокрема забезпечення їх житлом або тимчасовим притулком;

сприяння оформленню засудженим особам, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі та обмеження волі, паспорта громадянина України;

надання засудженим особам, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі та обмеження волі, матеріальної допомоги відповідно до законодавства;

здійснення контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, які проживають або перебувають в Україні, законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

удосконалення діяльності спостережних комісій та здійснення заходів щодо збереження житла осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, забезпечення житлом або тимчасовим притулком осіб, звільнених від відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк;

удосконалення діяльності інтернатних закладів, в яких виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, з метою підготовки їх до самостійного життя, у тому числі сприяння оформленню їм паспорта громадянина України, захист майнових та житлових прав тощо;

посилення інформаційно-роз’яснювальної роботи з питань застосування норм законодавства щодо набуття, відчуження, оформлення, переоформлення та державної реєстрації права власності на нерухоме майно;

висвітлення в засобах масової інформації заходів щодо виконання соціальних програм, соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей, формування толерантного ставлення до них;

у напрямі підвищення ефективності роботи мережі закладів для бездомних осіб і безпритульних дітей

удосконалення діяльності центрів обліку бездомних осіб щодо координації роботи з обміну інформацією із закладами для бездомних осіб і безпритульних дітей;

матеріально-технічне забезпечення центрів обліку бездомних осіб;

реєстрація місця проживання або перебування бездомних осіб із зазначенням адреси спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту, а також відновлення документів, що посвідчують особу;

розроблення та впровадження державних стандартів надання соціальних послуг бездомним особам;

залучення благодійних, громадських, релігійних організацій до надання соціальних послуг бездомним особам, зокрема проведення конкурсів на отримання коштів місцевих бюджетів відповідно до законодавства;

створення єдиного реєстру бездомних осіб та удосконалення відповідної статистичної звітності;

запровадження проведення навчання персоналу центрів обліку бездомних осіб;

започаткування виїзних прийомів центрами обліку з метою забезпечення надання соціальних послуг бездомним особам;

забезпечення надання своєчасної медичної допомоги бездомним особам у закладах охорони здоров’я за місцем їх проживання або перебування;

вивчення питання щодо запобігання бездомності у кожному регіоні та з урахуванням досвіду європейських країн забезпечення реінтеграції бездомних осіб;

у напрямі забезпечення реінтеграції бездомних осіб

надання бездомним особам соціальних послуг поза закладами соціального захисту шляхом здійснення соціального патрулювання із залученням відповідних служб;

надання бездомним особам послуги з тимчасового притулку;

формування житлового фонду соціального призначення;

вирішення питання тимчасового проживання бездомних осіб, зокрема сімей з дітьми, жінок, чоловіків, осіб, які страждають на психічні розлади, хворі на наркоманію та хронічний алкоголізм, недієздатні та обмежено дієздатні особи;

здійснення заходів щодо тимчасового влаштування у відповідні дитячі заклади або сім’ї дітей, які розлучені із сім’єю, не є громадянами України і звернулися до компетентних органів із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також визначення місць для тимчасового розміщення біженців та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та направлення їх у пункти тимчасового розміщення біженців;

утворення спеціальних гуртожитків для тимчасового проживання осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості;

сприяння наданню житла бездомним особам з житлового фонду соціального призначення та фонду житла для тимчасового проживання;

підтримка самостійного проживання осіб, які працюють і мають можливість сплачувати за своє проживання, з періодичним відвідуванням їх соціальними працівниками;

передбачення у місцевих бюджетах з урахуванням потреб та фінансових можливостей регіону видатків на забезпечення реінтеграції бездомних осіб;

у напрямі удосконалення механізму співпраці органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організаціями, закладами та установами, які надають соціальні послуги бездомним особам, з метою забезпечення соціального захисту та реінтеграції бездомних осіб

вивчення та поширення вітчизняного та світового досвіду роботи громадських об’єднань у сфері соціального захисту бездомних осіб;

узгодження дій органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, організацій, закладів та установ у вирішенні питань соціального захисту бездомних осіб, у тому числі в таких сферах, як освіта, охорона здоров’я, правосуддя тощо;

здійснення правових, організаційних, економічних, соціальних, інформаційних та культурно-виховних заходів щодо соціального захисту бездомних осіб;

проведення узгоджувальних нарад органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань щодо вирішення питань соціального захисту бездомних осіб;

забезпечення співпраці надавачів соціальних послуг незалежно від форми власності;

удосконалення законодавства в частині планування видатків на соціальний захист бездомних осіб;

розгляд на засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим, колегій обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій питання соціального захисту бездомних осіб;

проведення науково-практичних конференцій, семінарів, дискусій, засідань за круглим столом, нарад з метою координації зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань у вирішенні питань соціального захисту бездомних осіб.

Очікувані результати

Реалізація Основних напрямів дасть змогу:

удосконалити систему запобігання бездомності;

підвищити якість надання соціальних послуг бездомним особам;

забезпечити задоволення потреб бездомних осіб в екстремальних ситуаціях;

сформувати толерантне ставлення до бездомних осіб;

збільшити на 30 відсотків чисельність бездомних осіб, які отримують допомогу у відповідних закладах;

збільшити на 25 відсотків кількість центрів комплексного обслуговування бездомних осіб;

розширити перелік соціальних послуг, що надаються бездомним особам в екстремальних ситуаціях.

Реалізація Основних напрямів здійснюється шляхом провадження діяльності, пов’язаної з виконанням програм економічного і соціального розвитку та актів законодавства з питань реалізації державної економічної та соціальної політики.

Фінансування заходів щодо реалізації Основних напрямів здійснюється відповідно доБюджетного кодексу УкраїниЗакону України “Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей”.



 

ЗАТВЕРДЖЕНО 
постановою Кабінету Міністрів України 
від 13 березня 2013 р. № 162

ПЕРЕЛІК 
актів Кабінету Міністрів України, що втратили чинність

1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2008 р. № 639 “Про схвалення Концепції соціального захисту бездомних громадян” (Офіційний вісник України, 2008 р., № 31, ст. 1006).

2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 р. № 1402 “Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції соціального захисту бездомних громадян до 2012 року”.

3. Пункт 63 змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 р. № 1109 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 84, ст. 3078).

4. Пункт 52 змін, що вносяться до актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2012 р. № 35 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 7, ст. 249).

Публікації документа

  • Офіційний вісник України від 29.03.2013 — 2013 р., № 22, стор. 25, стаття 743, код акту 66362/2013
  • Урядовий кур'єр від 03.04.2013 — № 62

 

 

 

 

 

Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні

  1. Загальна характеристика законодавства України щодо дітей, молоді та сімей з дітьми.

Охорона дитинства, материнства, підтримка сім'ї та молоді в Ук­раїні визнані загальнонаціональними пріоритетами. Відповідно до окресленого стратегічного курсу важливим складником державної по­літики у сфері соціально-правового захисту населення є законодавче забезпечення прав дітей, молоді, сімей з дітьми, а саме; вдосконалення наявних або створення нових механізмів реалізації усіх нормативно-законодавчих актів, пов'язаних із Конвенцією ООН про права дитини та іншими ратифікованими міжнародними документами; закріплення правил і норм організації життєдіяльності дитини, молодої людини в її найкращих інтересах.

Засади державної політики нашої країни у сфері забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми закріплено низкою кодексів, законів та підзаконних актів: Конституцією України, Сімейним кодексом (СК), Кримінальним кодексом (КК), Цивільним кодексом (ЦК) України, законами України: «Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про забезпечення ор­ганізаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про основи соціального за­хисту бездомних громадян і безпритульних дітей», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про освіту», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про соціальні послуги», «Про державну допомо­гу сім'ям з дітьми» та ін. Повний перелік нормативної бази соціально-правового захисту дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні представле­но у додатках (див. Додаток).

Ілюстрацією законодавчого забезпечення прав населення, а водно­час й основою для соціально-педагогічної діяльності, є підготовка, прийняття і реалізація загальнодержавних та галузевих програм, спрямованих на поліпшення здоров'я, створення сприятливих умов для на­родження та виховання дітей, їх соціальний захист, боротьбу з ВІЛ/СНІДом, підвищення якості освіти тощо. Водночас виконання цих програм ускладнюється недостатнім рівнем фінансового забезпе­чення, що, у свою чергу, призводить до відсутності суттєвих зрушень на рівні невеликих міст і селищ. Урядовим програмам щодо охорони дитинства не вистачає ефективної системи моніторингу та оцінювання їх реалізації.

Кроком уперед на шляху зміцнення гарантій дітям стало прийнят­тя на підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. Цей документ широко і різнобічно розкриває права та свободи дитини із метою реалізації її прав на життя, охорону здоров'я, освіту, соціаль­ний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади держав­ної політики у цій сфері.

Положення, закріплені у розділах Закону (II — «Права та свободи дитини», III — «Дитина і сім'я»; IV — «Дитина і суспільство», V — «Дитина в несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях»), свідчать про суттєве посилення уваги держави до проблем дітей у нашій країні, окрема, у Законі вперше дається визначення таких понять: «дитина», «діти, позбавлені батьківського піклування», «безпритульні діти», «діти-інваліди», «діти-біженці», «неповна сім'я», «прийомна сім'я», «ди­тячі будинки сімейного типу», що дало змогу планувати і здійснювати заходи щодо охорони дитинства в Україні відповідно до міжнародних стандартів, а саме Конвенції ООН про права дитини.

Основні засади забезпечення прав дитини у сім'ї викладено в розділі III «Дитина і сім'я» Закону України «Про охорону дитинства». Так, статті 11 цього Закону зазначено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на оживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом їхньої основної турботи й основним обов'язком забезпечення інтересів своєї дитини; піклування про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умов для розвитку її природних здібностей, повага гідності дитини, підготовка її до самостійного життя і праці. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів.

Закон України «Про охорону дитинства» окреслив систему прав дити­ни й механізми їх забезпечення в умовах нашої країни, окремими з них є:

  • право на життя та охорону здоров'я (стаття 6): кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життє­здатною за критеріями ВООЗ; держава гарантує дитині право на охо­рону здоров'я, безплатну кваліфіковану медичну допомогу в держав­них і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонально­го харчування, формування здорового способу життя;
  • право на ім'я та громадянство (стаття 7): кожна дитина з момен­ту народження має право на ім'я та громадянство;
  • право на достатній життєвий рівень (стаття 8): кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку;
  • право на захист від усіх форм насильства (стаття 10): кожній ди­тині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та за­хист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитя­чих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості й унеможливлюють приниження честі та гідності дитини;
  • право на майно (стаття 17): кожна дитина, в тому числі й усино­влена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх­ньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає прав на успадкування їхнього майна. У разі визнання рішенням суду батьків або одного з них безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їхніх коштів і майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і пі­клування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зо­бов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зо­бов'язання. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або від­бирання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідо­мляє нотаріальну контору за місцем знаходження майна та житла;
  • право на житло (стаття 18): держава забезпечує право дитини назв проживання в таких санітарно-гігієнічних і побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку;

право на освіту (стаття 19): кожна дитина має право на освіту.

Право дітей на освіту закріплене також у Законі України «Про осві­ту» від 23.05.1991 р. (зі змінами та доповненнями). У цьому Законі визначено порядок здійснення соціально-педагогічного патронажу в системі освіти (стаття 21 «Психологічна служба в системі освіти», стат­тя 22 «Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти»), закріплені права, обов'язки та відповідальність батьків за розвиток дитини (стаття 59 «Відповідальність батьків за розвиток дитини», стаття 60 «Права батьків»). Аналогічні питання, але стосовно закладів системи загальної середньої освіти, висвітлюються в Законі України «Про загальну серед­ню освіту» від 13.05.1999 р. (стаття 21 «Соціальний захист учнів», стат­тя 29 «Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють»).

В Україні в основному напрацьовано законодавчу базу, яка регулює надання соціальних послуг сім'ям, дітям та молоді. Законом України «Про соціальні послуги» визначено, що надання соціальних послуг є од­нією з форм соціального захисту та розглядається як фахова діяльність соціальних працівників, зокрема соціальних педагогів.

Своєрідним гарантом соціального захисту, реально впровадженим у практику, є державні виплати, пільги. Право сімей з дітьми на отримання державної допомоги гарантується Законом України «Про дер­жавну допомогу сім'ям з дітьми», у якому визначено основні види дер­жавних допомог та умови їх отримання.

Зміни в законодавстві України останніх років стосовно забезпечен­ня прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, стосуються реформування державної системи влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; розвитку мережі закладів соціального обслуговування; захисту дітей від жорстокого поводження, соціальної підтримки сімей з дітьми, які потрапили у життєву скруту, посилення відповідальності дорослих за торгівлю дітьми та сексуальну експлуатацію дітей тощо. Зокрема, захист від дій, що зазіхають на здоров'я і життя дитини, забезпечує Кримінальний кодекс України (КК), який містить норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров'я і недоторканості дитини. Так, покарання за злочини проти дітей передбачено низкою статей Кодексу: умисне вбивство дітей — статті 115, 116; доведення дітей до самогубства — стаття 120; нанесення тілесних ушкоджень — статті 121—125; побої і мордування — стаття 126; катування — стаття 127; залишення у небезпеці — стаття : насильницьке донорство — стаття 144; викрадення дитини — стаття-146; захоплення дітей в заручники — стаття 147; торгівля дітьми та законне переміщення за кордон — стаття 149; експлуатація дітей — стаття 150; статеві злочини проти дітей — статті 155,156; зловживання опікунськими правами — стаття 167 та ін.

У нашій країні на разі значно активізувалася робота щодо профі­лактики і запобігання торгівлі дітьми, дитячій проституції і дитячій порнографії. Щоб створити сприятливе законодавче підґрунтя зазна­ченому, в січні 2006 р. були внесені зміни до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення у заняття проституцією.

Дієвим кроком протидії насильству в сім'ях з дітьми став Закон Ук­раїни «Про попередження насильства в сім'ї», яким визначено види на­сильства — фізичне, сексуальне, психологічне, економічне, а також за­соби їх запобігання чи реагування на виявлені факти. Так, відповідно до закону, щодо осіб, які вже вчинили насильство в сім'ї або погрожу­ють його вчинити, застосовуються такі засоби впливу: винесення офі­ційного попередження про неприпустимість вчинення насильства у сім'ї; взяття на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення на­сильства в сім'ї; винесення захисного припису.

Важливим юридичним механізмом реалізації положень вищезазна­ченого закону став Порядок розгляду звернень та повідомлень з приво­ду жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення (Наказ Держкомсім'ямолоді, МВС, МОН, МОЗ від 16.01.2004 р. №5/34/24/11).

З метою розв'язання проблеми «дітей вулиці» Урядом України затверджено Державну програму подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006—2010 роки, якою передбачено заходи з профілактики соціального сирітства, поширення форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, завершення формування мережі закладів соціального захисту дітей. Водночас, попри наявність законодавчого підґрунтя подолання явища бездоглядності та безпритульності дітей, гострою проблемою для нашої країни  все ще залишається порушення прав дітей, які живуть або працюють на вулиці. Хоча протягом останнього часу посилилася профілактична робота з такими дітьми та їхніми батьками, підвищилась якість послуг, що їм надаються, багато хто з бездоглядних і безпритульних дітей продовжують зазнавати фізичного та психічного насильства. Ці діти все ще мають обмежений доступ до належних освітніх, медичних та соціальних послуг та до чинних механізмів захисту прав.

Законодавство України щодо дітей, молоді, сімей з дітьми постійної вдосконалюється. Зокрема, у 2007 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усиновлення»; Указ Президента «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»; постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення». Для реалізації положень Концепції про запобігання та викорінення найгірших форм праці дітей (прийнята у червні 2003 року) були внесені зміни до законодавства  України стосовно заборони залучення дітей до найгірших форм  дитячої праці, участі у важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними  умовами праці, а також на підземних роботах та до праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час. Водночас  серед питань, які потребують законодавчого врегулювання, перебувають: протидія насильству в сім'ї в частині вилучення із сім'ї кривдника та проведення з ним соціально-реабілітаційної роботи; досудове розслідування справи, де жертвою є дитина; отримання житла дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа, та інші питання.

Ключовим моментом у законодавчому забезпеченні прав дітей,

молоді, сімей з дітьми стало прийняття 05.03.2009 р. Закону України «Про Загальнонаціональну програму „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року».

Отже, можна відзначити, що законодавче забезпечення прав населення в нашій країні достатньо врегульоване, та попри всі позитивні моменти простежується дещо декларативний характер українського законодавства, відсутність системного підходу до створення дієвих процедур захисту прав особистості та моніторингу цього процесу.

 

 

 

 

Права і обов'язки дітей різного віку, закріплені законо­давством України.

 

 

 Однією з характеристик законодавчого забезпечення соціально-газового захисту підростаючого покоління є закріплення у положеннях нормативних документів прав і обов'язків (відповідальності) дітей різного віку. Тобто дитина має право/ обов'язки у віці:

0—6 років:

    ► набути громадянство України — стаття 7 Закону України «Про громадянство України»;

     ►  бути зареєстрованою в державному органі реєстрації актів цивільного стану не пізніше одного місяця від дня народження — стаття 1-У Сімейного кодексу (СК);

► безкоштовно їздити у громадському транспорті в супроводі до­
рослих;

     ►  відвідувати дошкільний навчальний заклад — стаття 14 Закону України «Про дошкільну освіту»;

 

6—13 років:

►з 6-ти років бути учнем загальноосвітнього навчального закладу —
стаття 20 Закону України «Про загальну середню освіту»;

  • бути членом дитячого громадського об'єднання — стаття 2 Зако­ну України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»;
  • у разі зміни прізвища батьками з 7-ми років змінювати власне прізвище за бажанням;

► з 10-ти років за спільної згоди з батьками визначати власне місце проживання, якщо батьки проживають окремо — стаття 160 СК;

►лише з 11-ти років бути влаштованою у приймальник-розподільник для дітей — стаття 1 Положення про приймальник-розподільник для дітей органів внутрішніх справ;

з 14-ти років:

►на безпосереднє звернення до суду по захист своїх права або інтересів — статті 18,152 СК;

► мати тимчасову роботу у вихідні або під час шкільних канікул (з дозволу батьків);

  • самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи ін­шими доходами; самостійно користуватися результатами інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом; самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я; розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами на її ім'я за згодою батьків (піклувальників) — стаття 32 Цивільного кодексу України (ЦК);
  • подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків чи піклувальників — стаття 1269 ЦК;
  • за рішенням суду вступати у шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам — стаття 23 СК;
  • самостійно визначати своє місце проживання, якщо батьки жи­вуть окремо — стаття 160 СК;
  • нести кримінальну відповідальність за особливо тяжкі злочини — стаття 22 КК;

з 15-ти років:

  • працювати за згодою батьків (піклувальників) з відповідними! умовами праці, які визначені трудовим законодавством України — 1 стаття 188 Кодексу законів про працю України, 21 Закону України «Про охорону дитинства»;
  • виступати у суді особисто як сторона лише у справах, що виникають з угод, які дитина вправі згідно із законом укладати самостійно, та у справах про відшкодування заподіяної нею шкоди — стаття 101 Ци­вільно-процесуального кодексу України;
  • засновувати дитячі та молодіжні громадські організації - стаття 4 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»;

з 16-ти років:

► працювати з відповідними умовами праці, які визначені трудовим
законодавством України — статті 188 Кодексу законів про працю України,  21 Закону України «Про охорону дитинства»;

► здійснювати підприємницьку діяльність — стаття 22 Закону
України «Про охорону дитинства»;

     ► нести відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення — стаття 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

  • нести кримінальну відповідальність — стаття 22 КК;

17-ти років:

  • вступати у шлюб (дівчата) — стаття 22 СК.

 

 

Правоздатність і дієздатність дитини.

 

            Для здійснення соціально-правового захисту населення важливо піти сутність понять «правоздатність» і «дієздатність». Правоздатності людина набуває від народження. Щодо її дієздатності, то вона чітко визначається національним законодавством.

Відповідно до статей 34 та 35 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки (ч. 4 статті 35 ЦК).

Цивільний кодекс України встановлює чотири випадки, коли особа набуває

 повної цивільної дієздатності до досягнення вісімнадцяти років (повноліття):

1) у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 статті 34 ЦК). Відповідно до ч. 1 статті 22 СК, шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. Проте, за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч. 2 статті 23 С К).

У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання  шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою  неповнолітньої особи,  набута   нею   повна   цивільна дієздатність зберігається  (ч. 2 статті 34 ЦК);

2) коли фізична особа досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором (ч. 1 статті 35 ЦК). У разі припинення трудового до­говору надана особі повна цивільна дієздатність зберігається (ч. 5 отті 35 ЦК);

3)  коли неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини (ч.1 статті 35 ЦК).

У 2-му і 3-му випадках надання повної цивільної дієздатності про­вадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавле­ної особи і за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклу­вальника, а в разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ч. 2 статті 35 ЦК);

4) коли особа досягла шістнадцяти років і бажає займатися підпри­ємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реє­страції її як підприємця (ч. З статті 35 ЦК). У разі припинення фізич­ною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна діє­здатність зберігається (ч. 5 статті 35 ЦК).

Згідно із законодавством України, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років; неповнолітньою — особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інституційна база соціально-правового захисту особистості

 

 

Загальна характеристика інституційної бази соціально-правового захисту особистості в Україні

 

 

Одним із важливих елементів системи охорони прав дітей, молоді та сімей з дітьми в нашій країні є інституції, що характеризуються багаторівневістю і розгалуженістю.

Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розроблення і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту й поліпшення становища дітей, координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади — Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту. Відповідно до статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні  установи для дітей» № 20/95-ВР від 24.01.1995 р. (зі змінами і доповненнями від 07.02.2007 p.), основними завданнями Міністерства є: розроблення і здійснення заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей; координація зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у вирішенні питань соціального захисту дітей, надання їм практичної, методичної допомоги, консультацій з даних питань; забезпечення дотримання вимог  законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми та ін.

У березні 2006 р. у підпорядкуванні Міністерства почав функціонувати Державний департамент України з питань усиновлення та захисту прав дитини, що підтверджує пріоритетність сфери охорони дитинства для  нашої держави. Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства, яка активно працює з 2000 року, здійснює координацію дій у вирішенні питань, пов'язаних із життєзабезпеченням та розвитком дітей, залученням їх до участі в політичному, культурному і духовному становленні держави.

 

На локальному рівні рішення щодо захисту прав дітей, які опи­нилися у складних життєвих обставинах, приймають органи опіки і піклування. Органами опіки та піклування є районні, районні у мі­стах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи місь­ких, районних у містах, сільських, селищних рад, які відповідно до законодавства здійснюють діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встано­влення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбав­леними батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», консультативно-дорадчим орга­ном, що утворюється головою районної, районної у містах Києві та Се­вастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у. місті ради є Комісія з питань захисту прав дитини. Комісія відповідно до покладених на неї завдань здійснює наступне:

  1. розглядає та подає пропозиції до індивідуального плану соціаль­ного захисту дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, який складається за формою, затвердженою Мінсім'ямолодьспортом;
  2. розглядає питання, зокрема спірні, які потребують колегіального вирішення, як-от: реєстрація народження дитини, батьки якої невідомі;  надання дозволу бабі, діду, іншим родичам дитини забрати її з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не зробили батьки дитини; позбавлення та поновлення батьківський прав;   вирішення спорів   між  батьками щодо визначення або зміни прізвища та імені дитини; вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини; участь одного з батьків у вихований дитини; побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав; визначення форми влаштування дитини-сироти та дитинці позбавленої батьківського піклування; встановлення і припинення опіки, піклування; утримання і виховання дітей у сім'ях опікунів, пі­клувальників, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу та виконання покладених на них обов'язків; збереження майна, праве власності на яке або право користування яким мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; розгляд звернень дітей щодо неналежного виконання батьками, опікунами, піклувальникам обов'язків з виховання або щодо зловживання ними своїми правами інші питання, пов'язані із захистом прав дітей.

В Україні координація та контроль за діяльністю щодо здійснення захисту прав юних громадян покладені на служби у справах дітей. Від­повідно до чинного законодавства, вони мають право: забезпечувати влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, під опіку, на усиновлення; порушувати перед органами виконавчої влади та органа­ми місцевого самоврядування питання про притягнення до відпові­дальності фізичних та юридичних осіб, які допустили порушення прав, свобод і законних інтересів дітей; відвідувати дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, за місцем їхнього проживання, навчання і роботи; вживати заходів для соціального захисту дітей; представляти інтереси дітей у судах та ін.

З метою реалізації державної політики щодо дітей, молоді та сімей І дітьми, охорони материнства і дитинства у місцевих органах вико­навчої влади створені управління/відділи у справах сім'ї та молоді. Одним із напрямів роботи відділів є сприяння запровадженню ефек­тивної системи соціального захисту і підтримки сім'ї та дітей.

Значну роль у соціально-правовому захисті дітей, молоді та сімей з дітьми відіграють центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) — спеціальні установи, що забезпечують організацію і здійснення у відповідній територіальній громаді соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями, які опинилися у складних життєвих обста­винах та потребують сторонньої допомоги. Згідно зі змінами і допов­неннями, внесеними до Закону України «Про соціальну роботу з діть­ми та молоддю» 15.01.2009 p., завданнями суб'єктів соціальної роботи з дітьми, молоддю, сім'ями з дітьми є: участь у виконанні загальнодер­жавних, регіональних та інших програм соціальної підтримки сімей, дітей та молоді; надання різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, реалізація системи заходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання; розроблення та здійснення реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного пану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомоги сім'ям, дітям та молоді, які потрапили у складні життєві обставини.

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», прийнято­го у 2003 p., будь-яка особа, що опинилася у складних життєвих обста­винах, може отримати такі види соціальних послуг: соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, інформаційні, юридичні, послуги з працевлаштування, послу­ги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливо­стями. З огляду на тему, яка розглядається, на особливу увагу заслуго­вують соціально-педагогічні, психологічні, юридичні та інформаційні послуги:

  • соціально-педагогічні виявлення та сприяння розвитку різно­бічних інтересів і потреб осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровлювальної, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманіт­них закладів, громадських організацій, зацікавлених осіб;
  • психологічні надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з навколишнім соціальним середовищем, за­стосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної ко­рекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;
  • юридичні надання консультацій з питань чинного законодав­ства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які опинилися у склад­них життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного приму­су і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);
  • інформаційні послуги надання інформації, необхідної для вирі­шення складної життєвої ситуації (довідкові послуги).

Складником системи забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми, яку впроваджує Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, є організація діяльності мережі спеціалізованих закладів і формувань. За 2004—2007 роки створено 21 центр соціально-психоло­гічної допомоги, 9 соціальних гуртожитків, 7 соціальних центрів мате­рі та дитини, 4 центри соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями, 1 центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, центри ресоціалізації наркозалежної молоді «Твоя перемога» (41) та ін. Зокрема, упродовж 2007 р. в умовах ціло­добового стаціонару центрів соціально-психологічної допомоги отри­мували соціальні послуги 649 дітей та 335 сімей, у яких виховується 505 дітей.

При центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні працюють такі спеціалізовані формування: студентська соціальна служба (132), мобільний консультаційний пункт соціальної роботи в| сільській та гірській місцевостях, віддалених районах міст (540), служ­ба соціальної підтримки сімей (712), Телефон довіри (79), служба роботи з ін'єкційними споживачами наркотиків (212), консультаційний пункт центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини (566).

В Україні створена також мережа громадських приймалень, гарячих телефонних ліній, безкоштовних юридичних приймалень тощо. З 2002 по 2008 pp. в Україні працювала Всеукраїнська дитяча лінія «Телефон довіри» (8-800-500-21-80) — сьогодні, на жаль, її діяльність при­пинено.

Водночас переважно декларативний характер законодавчої бази України не завжди створює можливості для ефективної діяльності інституцій, обмежуючи їхній вплив на місцевому рівні. У системі забезпечення прав дітей практично не задіяний інститут Уповноваженого з прав людини Верховної ради України. Також проблемою є нескоординованість дій за умови багаторівневості та розгалуженості повнова­жень у сфері забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні між міністерствами, відомствами і спеціалізованими державними інституціями.

 

 

Джерела

    1. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумка­ми 2007 р. - К.: ДІРСМ, 2008. - 142 с

2.  Сайт Державної соціальної служби для дітей та   молоді. — Режим доступу: http://www.dcssm.gov.ua/ua_functions.phtml?printaeyes

 

Петрочко Ж.В. Основи соціально-правового захисту особистості. 2009р.-К.: Київський університет імені Б.Грінченка, 2009.-316 с.

 

 

 

Додаток

 

ПЕРЕЛІК НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ,

ЯКИМИ РЕГУЛЮЄТЬСЯ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО

ЗАХИСТУ ДІТЕЙ, МОЛОДІ ТА СІМЕЙ З ДІТЬМИ

Конституція України (1996 р.)

2001 рік

► Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.

2002 рік

► Сімейний кодекс України від 10.01.2002 p.;

► Закон України від 07.03.2002 р. № 3109-ІИ «Про внесення змін до деяких законів України», яким внесено зміни до законів України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» щ «Про охорону дитинства»;

Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» (набув чинності у січні 2002 p.);

► Постанова Верховної Ради України від 24.10.2002 p. №218-IV «Про заснування соціальних стипендій Верховної Ради України для студентів вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей з ма­лозабезпечених сімей»;

► Указ Президента від 03.01.2002 р. № 5 «Про заходи щодо заохо­чення народжуваності в Україні»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 565 «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.2002 р. № 766 «Про затвердження Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2002 р. № 8ft «Про розвиток мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді „Твоя перемога";

► Постанова Кабінету Міністрів України від 19.06.2002 р. №856 «Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвіт­ніх навчальних закладах»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 29.07.2002 р. «Про за­твердження програми забезпечення молоді житлом на 2002—2012 роки»:

► Постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.2002 р. № 120; «Про затвердження порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного із батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про надання правової допомоги»;

►  Постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. № 142 «Про затвердження Порядку повернення дітей-іноземців до місць їх постійного проживання»;

►  Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 355-р «Про затвердження комплексних заходів щодо заохочення народжуваності на 2002—2007 роки»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 24.10.2002 р. № 1566 «Про затвердження Державної програми імунопрофілактики населен­ня на 2002—2006 роки»;

►  Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Мі­жгалузевої комплексної програми „Здоров'я нації" на 2002—2011 ро­ки» від 10.01.2002 р. № 14.

 

2003 рік                                                                                                             

►  Закон України від 19.06.2003 p. № 966-IV «Про соціальні послуги»;

► Закон України від 15.05.2003 p. № 759-IV «Про внесення змін до Кодексу України про" адміністративні правопорушення щодо встано­влення відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невико­нання захисного припису»;

► Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003— 2005 роки (затверджена Указом Президента 154);

► Державна програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 33);

►  Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 р. № 569 «Про затвердження Порядку повернення до України позбавлених батьківського піклування дітей, які є громадянами України»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 987 «Про затвердження Типового положення про центр реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми»;

►  Постанова Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 р. № 364 «Про затвердження Концепції запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей»;

►  Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2003 р. № 1381 «Про збільшення норм матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»;

►  Постанова Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. № 1377 «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагля­ду за дотриманням прав дітей після усиновлення»;

****

...2007 рік

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 28.02.2007 p. № 588 «Про затвер­дження Порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і служб у справах неповнолітніх у процесі створення та забезпе­чення діяльності прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу»;

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 26.03.2007р. № 901 «Про вне­сення змін до Типового положення про службу роботи з ін'єкційними споживачами наркотиків»;

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 04.04.2007 р. № 1015 «Про затвердження Програми підвищення кваліфікації прийомних батьків та батьків-вихователів»;

►  Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 25.07.2007 р. № 2668 «Про затвердження Програми підготовки кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі щодо виховання ВІЛ-інфікованих дітей»;

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 25.07.2007 р. № 2670 «Про затвердження українських версій програм ПРАЙД „Підготовка канди­датів у прийомні батьки та батьки-вихователі" та „Підготовка соціаль­них працівників до створення та здійснення соціального супроводжен­ня сімейних форм виховання"»;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Мі­ністерства охорони здоров'я України від 24.07.2007 р. № 2643/420 «Про затвердження порядку взаємодії ЦСССДМ із закладами охоро­ни здоров'я щодо профілактики раннього соціального сирітства».

 

2008 рік

► Закон України від 10.04.2008 p. № 257-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усиновлення»;

► Закон України від 15.04.2008 p. № 269-VI «Про внесення змін до Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо розмі­ру допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування»:

► Закон України від 20.05.2008 p. № 2990-VI «Про внесення змін де деяких законів України щодо дитячих будинків сімейного типу»;

► Закон України від 23.09.2008 p. № 573-VI «Про внесення змін ж деяких законів України (щодо державної підтримки сімей, які усиновили дитину із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківське піклування)»;

► Закон України від 04.09.2008 р. «Про оздоровлення та відпочив-дітей» (набрав чинності з 01.01.2009 p.);

► Указ Президента України від 05.05.2008 р. № 411/2008 «Про : ходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»;

► Указ Президента України від 27.11.2008 р. № 1088/2008 «І День усиновлення»;

►  Постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2008 р. № 26 «Про продовження строку дії постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N° 81» (щодо продовження у 2008 році здійснення виплат державної соціальної допомоги на дітей-сиріт і дітей, позбавле­них батьківського піклування, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях, та грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам);

►  Постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 р. № 146 «Деякі питання надання одноразової грошової допомоги дітям-сиро-там та дітям, позбавленим батьківського піклування»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 р. № 149 «Про затвердження Порядку використання у 2008 році коштів, перед­бачених у державному бюджеті для здійснення заходів з реалізації дер­жавної політики з питань дітей та заходів, спрямованих на подолання дитячої бездоглядності і безпритульності»;

►  Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 199 «Про продовження у 2008 році проведення експерименту з призначен­ня і виплати державної соціальної допомоги за принципом „гроші хо­дять за дитиною"»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 206 «Про затвердження Порядку використання субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на завершення будівельних і ремонтних робіт у центрах соціально-психологічної реабілітації дітей»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 р. № 328 «Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийом­ним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімей­ного типу та прийомних сім'ях за принципом „гроші ходять за дити­ною" у 2007 році»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2008 р. № 724 «Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної до­помоги сім'ям з дітьми»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки і піклування, пов'язаної із захистом прав дитини»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 08,10.2008 р. № 905 «Про затвердження Порядку здійснення усиновлення та нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення», розроблена з метою упо­рядкування процедури усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 р. № 1046 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 81» (щодо необмеженого терміну дії Порядку при­значення і виплати державної соціальної допомоги на дітей, які вихову­ються у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу за принципом «гроші ходять за дитиною»);

► Постанова Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 р. № 367 «Про внесення змін до постанови КМ У від 30.05.07 787» (щодо центру для безпритульних дітей «Наші діти»);

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 31.03.2008 р. № 1278 «Про затвердження Порядку здійснення со­ціального інспектування центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обста­винах»;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 31.03.2008 р. № 1286 «Про внесення змін та доповнень до наказу Міні­стерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 25.07.07 р. № 2670», відповідно до якого підготовка потенційних опікунів, піклу­вальників здійснюється за українською версією програм ПРАЙД;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 25.04.2008 p. №1795 «Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обста­винах».

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 18.11.2008 р. №4591 «Про затвердження Порядку ведення особової справи дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклуван­ня та форми індивідуального плану соціального захисту дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дити­ни, позбавленої батьківського піклування»;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 18.11.2008 р. № 4580 «Про єдину електронну систему обліку дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились в складних життєвих обставинах, та осіб, які бажають взяти їх на вихо­вання»;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 08.12.2008 р. № 4815 «Про затвердження Форми звітності № 1-ЗЖД „Звіт про збереження житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" та Інструкції щодо її заповнення»;

► Наказ Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді від 18.06.2008 р. № 35 «Про затвердження Інструкції щодо здійснення та обліку соціального супроводу сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді»;

► Наказ Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді від 30.12.2008 р. № 76 «Питання підготовки потенційних опікунів, піклу­вальників та здійснення центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді соціальної роботи з сім'ями опікунів, піклувальників».

 

2009 рік

 

► Закон України від 15.01.2009 р. № 876-VI «Про внесення змін до статті 11 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»;

► Закон України від 15.01.2009 p. № 878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»;

► Закон України від 04.06.2009 p. № 1452-VI «Про внесення змін до Кримінального та Сімейного кодексів України щодо усинов­лення»;

►  Постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.2009 р. № 59 «Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної до­помоги сім'ям з дітьми» (щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751, яка регулює порядок випла­ти допомоги при усиновленні дитини;

► Постанова Кабінет Міністрів України від 24.06.2009 р. № 620 «Про внесення змін до Положення про дитячий будинок сімейного ти­пу і Положення про прийомну сім'ю»;

►   Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08,2009 р. №898 «Про взаємодію органів виконавчої влади та державної установи „Со­ціальний контактний центр";

►  Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 01.07.2009 р. № 2300 «Про за­твердження Типового формування „Мобільний консультаційний пункт соціальної роботи"»;

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 29.07.2009 р. № 2669 «Про По­рядок ведення службами у справах дітей обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах».

 

Міжнародні документи

►  Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифіко­ваний у квітні 2003 p.);

► Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональ­ної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Про­токолу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю) (ратифікований у лютому

2004 p.);

► Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (ратифікований у червні 2004 p.);

► Європейська конвенція з питань боротьби проти торгівлі людьми (підписана у листопаді 2005 p.);

► Європейська Конвенція про здійснення прав дітей (дата підпи­сання від імені України 07.05,1999 р., дата ратифікації 03.08.2006 р. (із заявою);

►  Конвенція про контакт з дітьми (дата підписання від імені Украї­ни 15.05.2003 р., дата ратифікації 20.09.2006 р. (із заявою);

►  Конвенція про стягнення аліментів за кордоном (дата приєднан­ня України 20.07.2006 р. (із заявою);

►  Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викра­дення дітей, 1980 р. (ратифікована у січні 2006 p.);

►  Нью-Йоркська Конвенція про стягнення аліментів за кордоном 1956 р. (ратифікована у липні 2006 p.);

►  Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання і співробітництво щодо батьківської відповідальності та за­ходів захисту дітей від 1993 р. (ратифікована у 2006 p., набрала чинно­сті з 01.02.2008 p.);

► Конвенція про кіберзлочинність, 2001 р. (ратифікована у вересні 2005 р.);

► Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характе­ру, через комп'ютерні мережі (ратифікований у червні 2006 p.);

►  Протокол № 12 до Європейської конвенції з прав людини (рати­фікований у березні 2006 p., набрав чинності з 01.07.2006 p.);

► Європейська соціальна хартія (ратифікована у вересні 2006 р. із заявами);

►  Європейська конвенція про громадянство (ратифікована у грудні 2006 p., набрала чинності з 01.04.2007 p.).

 

 

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(витяг)

Права дітей до 14 років

Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років

1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціально­му розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

 

Стаття 1178. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою

1.  Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнад­цяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опі­куном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

2. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під на­глядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого за­кладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під нагля­дом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

3. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкоду­вати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

4. Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі закла­ди та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

5. Обов'язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшко­дувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі до­сягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бу­ти зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров'ю по­терпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначе­ні частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли.

 

Стаття 1181. Відшкодування шкоди, завданої кількома малоліт­німи особами

1. Шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, від­шкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду

2. Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

Права дітей від 14 до 18 років

Стаття 32. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізич­на особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошо­вими коштами на рахунку).

2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспорт­них засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальнику і дозвіл органу опіки та піклування.

3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бу­ти одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі запере­чення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповноліт­ня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлю­вачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити пра­во неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

 

Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи

1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушен­ня договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.

2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушен­ня договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклуваль­ника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкоду­вання збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

3. Неповнолітню особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

 

Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

1. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних під­ставах.

2. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальни­ка, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не ви­стачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було зав­дано не з його вини.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклу­вальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення осо­бою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про Загальнодержавну програму

«Національний план дій щодо реалізації

Конвенціії ООН про права дитини»

на період до 2016 року

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року (далі — Програма), що додається.

2.  Кабінету Міністрів України: протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та затвердити заходи щодо виконання Загальнодержавної програми «Національний план дій що­до реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 ро­ку; при підготовці проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік передбачати видатки на забезпечення виконання захо­дів Програми.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, органам міс­цевого самоврядування при підготовці проектів відповідних бюджетів передбачати видатки для фінансування заходів Програми щодо реалі­зації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року.

4. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

 

Президент України                                                                  В. ЮЩЕНКО

м. Київ, 5 березня 2009 року

 № 1065-VI

 

 

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

«Національний план дій щодо реалізації

Конвенції ООН про права дитини»

на період до 2016 року

РОЗДІЛ І. Загальні положення

Україна як член міжнародного співтовариства бере участь у діяльності зі створення сприятливого для дітей середовища, в якому гідний розвиток і захист їх прав забезпечується з дотриманням принципів демократії, рівності, миру, соціальної справедливості з урахуванням моральних засад та традиційних цінностей українсько­го суспільства, спрямованих на зміцнення сім'ї та морального здо­ров'я дітей в Україні.

Підсумковим документом Спеціальної сесії в інтересах дітей Гене­ральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей», підписаним Ка­бінетом Міністрів України 10 травня 2002 року, визначено чотири пріо­ритетні напрями діяльності: пропагування здорового способу життя; забезпечення можливості здобувати високоякісну освіту; захист дітей від жорстокого поводження, насильства та експлуатації; боротьба з ВІЛ/СНІДом, а також передбачено глобальний план дій, орієнтований на розвиток і захист прав та інтересів підростаючого покоління, і завдан­ня, які світова спільнота має виконувати для дітей та разом з дітьми.

Ця Програма має на меті об'єднати в єдину систему зусилля держа­ви щодо захисту прав дітей.

РОЗДІЛ II. Мета і завдання програми,

 основні напрями її виконання

Метою Програми є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Кон­венції ООН про права дитини та з урахуванням цілей розвитку, прого­лошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегії Підсумкового до­кумента Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей».

1.Охорона здоров'я та формування

здорового способу життя дітей

1.1. Охорона здоров 'я

Мета — створення умов для народження здорової дитини, збере­ження здоров'я кожної дитини протягом усього періоду дитинства, за­безпечення доступу до високоякісних медичних послуг.

 

 

Петрочко Ж.В. Основи соціально-правового захисту особистості. 2009р.-К.: Київський університет імені Б.Грінченка, 2009.-316 с.

 

 

 

 

 

 

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №42/2016

Про Національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність - здоровий спосіб життя — здорова нація"

З метою створення сприятливих умов для зміцнення здоров'я громадян як найвищої соціальної цінності, забезпечення реалізації права особи на оздоровчу рухову активність постановляю:

1. Схвалити Національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація" (додається).

2. Кабінету Міністрів України забезпечувати розроблення із залученням представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, провідних вітчизняних вчених і міжнародних експертів та затвердження щороку до 1 липня плану заходів на наступний рік щодо реалізації Національної стратегії з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація", підготовку та оприлюднення щороку до 15 лютого звіту про виконання такого плану заходів за попередній рік, а також передбачати під час розроблення проектів законів про Державний бюджет України на відповідний рік кошти, необхідні для фінансування виконання планів заходів.

3. Обласним, Київській міській державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування щороку:

забезпечувати розроблення та затвердження в місячний строк після затвердження Кабінетом Міністрів України плану заходів щодо реалізації Національної стратегії з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація" регіональних планів заходів на наступний рік з реалізації зазначеної Національної стратегії, підготовку та оприлюднення до 15 січня звіту про виконання відповідних регіональних планів заходів за попередній рік;

здійснювати на відповідній території належну роботу із забезпечення оздоровчої рухової активності;

передбачати у відповідних місцевих бюджетах кошти на виконання регіональних планів заходів з реалізації Національної стратегії з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація" та забезпечувати їх належне фінансування.

4. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.

Президент України Петро ПОРОШЕНКО

9 лютого 2016 року

 

 

 

СХВАЛЕНО
Указом Президента України
від 9 лютого 2016 року № 42/2016

НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ
з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація"

І. Загальні положення

Національна стратегія з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація" (далі - Національна стратегія) на основі результатів аналізу світового досвіду та сучасного стану розвитку вітчизняної системи оздоровчої рухової активності визначає мету та основні завдання, спрямовані на створення умов для підвищення рівня залучення населення до оздоровчої рухової активності, що сприятиме розв'язанню гуманітарних і соціально-економічних проблем для особи, суспільства та держави.

Розроблення Національної стратегії базується на рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров'я, Ради Європи, Європейського Союзу, нормах національного законодавства, відповідно до яких держава покликана забезпечити формування та реалізацію багатовекторної, комплексної політики заохочення громадян до оздоровчої рухової активності, що сприятиме зменшенню ризику виникнення неінфекційних захворювань - основної причини високих показників передчасної смертності в Україні.

Національна стратегія передбачає подальший розвиток і оптимізацію системи ідей та поглядів, визначених Національною доктриною розвитку фізичної культури і спорту.

II. Аналіз світового досвіду та сучасного стану вітчизняної системи оздоровчої рухової активності

Починаючи з другої половини XX століття, посилюється роль оздоровчої рухової активності, що зумовлено такими факторами:

необхідність впровадження ефективних механізмів профілактики хронічних неінфекційних захворювань, що стали основною причиною передчасної смертності людей;

посилення негативного впливу на здоров'я людини внаслідок зменшення обсягу та інтенсивності рухової активності через впровадження автоматизованого виробництва, збільшення частки розумової праці у структурі трудової діяльності, а також через підвищення комфортності транспортних засобів, удосконалення побутової техніки, розвиток сфери комунальних послуг тощо;

низький рівень залучення осіб до спеціально організованої рухової активності (спортом до другої половини XX століття здебільшого займалися лише юнаки та молоді чоловіки, а жінки, інваліди, пенсіонери, соціально незахищені громадяни були позбавлені такої можливості, що суперечило загальним тенденціям розвитку цивілізації та не відповідало основним положенням Загальної декларації прав людини);

наявністю результатів наукових досліджень, які обгрунтовують ефективність використання рухової активності для підвищення функціональних та фізичних показників і профілактики низки захворювань у людей.

За останні 40 - 60 років у Фінляндії, Японії, Канаді, Австралії та інших високорозвинутих країнах завдяки державній політиці, спрямованій на створення умов для широкого впровадження у повсякденне життя різних форм рухової активності в органічному поєднанні з раціональним харчуванням, боротьбою проти шкідливих звичок та покращенням екологічного середовища, смертність людей молодого та середнього віку скоротилась у кілька разів, середня тривалість життя збільшилася на 15-20 років, різко зросла життєздатність населення, що безумовно забезпечило значне економічне зростання у зазначених країнах.

Протягом останніх п'яти років у деяких державах - членах Європейського Союзу, США, Канаді, Австралії, Японії було прийнято національні стратегії та рекомендації з упровадження оздоровчої рухової активності різних груп населення.

Водночас в Україні до XXI століття не спостерігався значний прогрес в питаннях залучення населення до оздоровчої рухової активності. За офіційною статистикою, кількість так званих фізкультурників традиційно завищувалася для демонстрації переваг панівної ідеології та турботи про "будівників комунізму". Удаване зростання кількості залучених до спортивних занять громадян ніколи не відповідало рівню здоров'я населення.

У 1990-х роках недостатній рівень організованої рухової активності населення був спричинений анахронічною методологією вітчизняної системи фізичного виховання різних груп населення; недоліками нормативно- правового та організаційно-управлінського характеру; обмеженістю ресурсного забезпечення (фінансового, матеріально-технічного, кадрового, науково-методичного та інформаційно-пропагандистського); відсутністю персональної відповідальності керівників усіх рівнів за створення умов для формування здоров'я населення шляхом залучення його до здорового способу життя.

Результати всеукраїнського опитування свідчать, що на початку XXI століття достатній рівень оздоровчої рухової активності (не менше 4-5 занять на тиждень тривалістю одного заняття не менше 30 хвилин) мали лише 3 % населення віком від 16 до 74 років, середній рівень (2-3 заняття на тиждень) - 6 %, низький рівень (1-2 заняття на тиждень) - 33 % населення. Для більшої частини дорослого населення характерною є гіпокінезія. Серед дітей зростає популярність малорухомого способу проведення дозвілля.

Недосконалість системи охорони здоров'я, низький рівень усвідомлення цінності здоров'я як власного капіталу, перебування переважної більшості населення в умовах соціально-економічної нестабільності призвели до створення несприятливих для ведення здорового способу життя умов.

Загальновідомо, що ведення населенням здорового способу життя для збереження та зміцнення здоров'я є у п'ять разів ефективнішим, ніж лікувально-діагностичні процедури. За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров'я, співвідношення витрат і прибутків від виконання програм здорового способу життя становить 1 до 8.

Численними науковими дослідженнями доведено, що рухова активність значною мірою сприяє дотриманню людиною здорового способу життя, а також в окремих випадках зменшенню негативного впливу на організм людини шкідливих звичок, підвищенню стресостійкості та відволікає від асоціальної поведінки. Рухова активність є генеруючим та стимулюючим чинником у системі здорового способу життя, має важливе значення для вдосконалення фізичного розвитку і підготовленості особи, профілактики надмірної маси тіла та ожиріння, а також сприяє зменшенню ризику виникнення серцево-судинних захворювань, діабету, остеопорозу, окремих онкологічних захворювань та депресії. Оздоровча рухова активність сприяє також розвитку економіки і суспільства загалом. За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров'я, відсутність належної рухової активності призводить до економічних збитків у розмірі 150 - 300 євро на одну особу за рік.

Останнім часом в Україні спостерігається позитивна тенденція до зростання кількості осіб, які використовують різні види та форми оздоровчої рухової активності. Враховуючи викладене, на сьогодні актуальним є схвалення Національної стратегії, у якій узагальнено існуючі прогресивні тенденції та передовий світовий досвід.

III. Мета та основні завдання Національної стратегії

Метою Національної стратегії є формування у суспільстві умов до оздоровчої рухової активності та здорового способу життя для формування здоров'я громадян як найвищої соціальної цінності в державі.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення таких основних завдань:

забезпечення координації дій усіх заінтересованих суб'єктів, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування шляхом утворення Координаційної ради на чолі з Віце-прем'єр-міністром України та відповідних рад при місцевих державних адміністраціях;

розроблення та затвердження рекомендацій з оздоровчої рухової активності як документа, що міститиме конкретні вказівки стосовно обсягів, інтенсивності, форм і видів рухової активності для зміцнення здоров'я осіб різної статі та віку: від народження до 5 років; від 6 до 11 років; від 12 до 18 років; від 19 до 64 років; 65 років і старших;

розроблення комплексу показників для оцінки рівня фізичного здоров'я різних груп населення;

сприяння створенню всеукраїнського фонду розвитку рухової активності та здорового способу життя "Активна Україна - здорова нація" з метою залучення позабюджетних коштів для розвитку матеріально-технічної бази масового спорту та заохочення осіб, які мають достатній рівень оздоровчої рухової активності, ведуть здоровий спосіб життя і характеризуються низьким ризиком неінфекційних захворювань, належним чином дбають про збереження здоров'я своїх дітей;

формування інфраструктури сучасних і привабливих спортивних споруд за місцем проживання, у місцях масового відпочинку громадян, на базі загальноосвітніх навчальних закладів, що мають бути легко доступні для різних верств населення, насамперед малозабезпечених;

формування ціннісного ставлення юнацтва та молоді до власного здоров'я, покращення фізичного розвитку та фізичної підготовленості з урахуванням вимог майбутньої професійної діяльності;

упорядкування мережі центрів фізичного здоров'я населення "Спорт для всіх" та удосконалення нормативно-правової бази діяльності таких центрів;

збільшення кількості загальнодоступних спортивних заходів для активного сімейного відпочинку в місцях масового відпочинку громадян; облаштування безпечних маршрутів для пішохідного, велосипедного, водного туризму; створення мережі літніх шкіл плавання на відкритих водоймах;

удосконалення законодавства щодо підтримки та стимулювання суб'єктів сфери фізичної культури і спорту, діяльність яких спрямована на заохочення людей до оздоровчої рухової активності;

залучення інститутів громадянського суспільства, у тому числі молодіжних та дитячих громадських організацій, до проведення заходів з підвищення оздоровчої рухової активності населення;

модернізація в навчальних закладах системи фізичного виховання, яке має бути органічно поєднано з іншими компонентами здорового способу життя; посилення відповідальності керівників навчальних закладів за забезпечення, розвиток і модернізацію фізичного виховання та належний рівень рухової активності; забезпечення медико-педагогічного контролю за фізичним вихованням дітей у загальноосвітніх навчальних закладах;

врегулювання питання щодо віднесення до педагогічного навантаження вчителів фізичної культури та відповідних науково- педагогічних працівників навчальних закладів функцій з надання ними учням та студентам консультацій з питань здорового способу життя;

сприяння впровадженню всеукраїнськими спортивними федераціями в навчальний процес та позакласну роботу з фізичного виховання у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах популярних серед дітей та молоді видів спорту (розроблення методичних рекомендацій, покращення матеріально-технічного забезпечення тощо);

впровадження рухової активності для первинної профілактики хронічних неінфекційних захворювань та фізичної реабілітації; запровадження практики призначення лікарями, у тому числі сімейними, рухової активності як дієвого засобу зниження ризику неінфекційних захворювань; надання консультацій з питань використання оздоровчої рухової активності; удосконалення в цій частині підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників;

удосконалення міського планування в частині створення місць для активного відпочинку (зокрема, парків для рухової активності та спорту на свіжому повітрі) та використання їзди на велосипеді як безпечного засобу пересування і ходьби; облаштування безпечних велосипедних та пішохідних доріжок; внесення необхідних змін до відповідних будівельних норм і стандартів;

розроблення проектів повторного використання для будівництва комунальних спортивних комплексів, плавальних басейнів; організація виробництва модульних спортивних споруд із застосуванням сучасних технологій для задоволення потреб населення в оздоровчій руховій активності та забезпечення їх будівництва за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством;

створення роботодавцями, профспілками, громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості (зокрема фізкультурно-спортивними товариствами) на робочих місцях сприятливих умов для оздоровчої рухової активності;

запровадження системи оцінки якості послуг з оздоровчої рухової активності, що надаються відповідними суб'єктами господарської діяльності;

обгрунтування комплексу показників для оцінки рівня фізичного здоров'я різних верств населення та порядку їх оцінки;

впровадження у засобах масової інформації, насамперед на телебаченні, соціальної реклами стосовно переваг оздоровчої рухової активності для зниження ризику неінфекційних захворювань, а також пізнавальних програм для осіб різного віку з питань використання рухової активності в процесі життєдіяльності та подолання стану суспільної байдужості до особистого здоров'я та здоров'я нації;

запровадження системи моніторингу основних показників рухової активності різних вікових та соціальних верств населення, стимулюючих та стримуючих чинників.

IV. Очікувані результати

Реалізація Національної стратегії дасть змогу забезпечити: скоординовану діяльність суб'єктів різних секторів соціально- економічної сфери державної політики, що сприятиме зміні поведінки громадян на користь використання оздоровчої рухової активності та ведення здорового способу життя і формування здоров'я;

створення необхідних інформаційних, фінансових, матеріально- технічних умов для стимулювання громадян до впровадження оздоровчої рухової активності в різних сферах життєдіяльності;

збільшення щороку на 1 % кількості громадян, які мають достатній рівень оздоровчої рухової активності, ведуть здоровий спосіб життя та характеризуються низьким ризиком розвитку неінфекційних захворювань, насамперед серцево-судинних.

V. Нормативно-правове, організаційне та фінансове забезпечення реалізації Національної стратегії

Нормативно-правове та організаційне забезпечення реалізації Національної стратегії здійснюватиметься шляхом розроблення та прийняття в установленому порядку відповідних законодавчих та інших нормативно- правових актів, планів та заходів, спрямованих на реалізацію положень Стратегії, проведення моніторингу стану їх виконання.

Фінансове забезпечення реалізації Національної стратегії здійснюватиметься за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших не заборонених законодавством джерел.

Глава Адміністрації Президента України Б.ЛОЖКІН

 





               

Указ 
Президента України

Про додаткові заходи із забезпечення гарантій реалізації прав та законних інтересів дітей

З метою сприяння реалізації прав і законних інтересів дітей, за підсумками Всеукраїнської наради з питань захисту прав дитини постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

1) ужити невідкладних заходів щодо вдосконалення порядку направлення дітей на лікування за кордон;

2) у тримісячний строк:

розробити з урахуванням досвіду міст Донецька, Кіровограда, Чернівців та затвердити положення про соціальну квартиру для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, а також сприяти вивченню та поширенню такого досвіду у регіонах України;

ужити заходів щодо удосконалення наглядової, соціальної, виховної та профілактичної роботи кримінально-виконавчої інспекції під час здійснення контролю за поведінкою неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково;

3) у шестимісячний строк:

розробити та внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Закону України "Про відпустки" щодо надання одному із батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу права на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку для догляду за дитиною з числа дітей-вихованців;

ужити в установленому порядку заходів щодо унормування питань ліцензування діяльності фізичних осіб - підприємців, які надають освітні послуги у сфері позашкільної освіти;

забезпечити вивчення досвіду діяльності центру соціальної підтримки дітей і сімей "Промінь надії" (Макарівський район Київської області), за його результатами опрацювати питання щодо поширення такого досвіду та затвердження типового положення про центр соціальної підтримки дітей і сімей;

4) розробити та внести до 31 грудня 2013 року зміни до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, спрямовані на вдосконалення механізму взаємодії органів опіки та піклування з іншими суб'єктами соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю щодо захисту прав дитини і підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

5) передбачити під час підготовки законопроекту про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" видатки, необхідні для відкриття у поточному році на базі дитячого оздоровчого табору "Вимпел" Національного центру "Мала академія наук України" міжнародного центру дитячої наукової творчості та забезпечення його діяльності.

2. Міністерству охорони здоров'я України:

1) ужити додаткових заходів щодо забезпечення своєчасного здійснення закупівель і поставок лікарських засобів для лікування дітей, хворих на онкологічні та онкогематологічні, інші складні й рідкісні форми захворювань, вирішити питання стосовно формування запасу таких лікарських засобів у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

2) разом із Міністерством внутрішніх справ України привести у тримісячний строк форму акта про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я або яку відмовилися забрати батьки чи інші родичі, про підкинуту чи знайдену дитину та порядок заповнення такого акта у відповідність із нормами Сімейного кодексу України;

3) розробити та затвердити до 31 грудня 2013 року нормативно-правові акти щодо забезпечення належного функціонування системи надання комплексної медичної допомоги дітям, хворим на рідкісні захворювання.

3. Міністерству освіти і науки України, Міністерству культури України, Міністерству молоді та спорту України:

1) опрацювати питання щодо визначення нових підходів до підготовки педагогічних працівників, тренерів-викладачів, спеціалістів та інших працівників позашкільних навчальних закладів та їх професійного розвитку, зокрема, запровадження у вищих педагогічних навчальних закладах і вищих навчальних закладах сфери культури спеціалізації "позашкільна освіта";

2) разом із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями вжити заходів щодо модернізації навчальної, матеріально-технічної бази позашкільних навчальних закладів.

4. Міністерству культури України розробити та затвердити у шестимісячний строк нормативи матеріально-технічного забезпечення позашкільних навчальних закладів, зокрема дитячих музичних, художніх та хореографічних шкіл, шкіл мистецтв, відповідними інструментами, приладдям та інвентарем.

5. Міністерству соціальної політики України:

1) у тримісячний строк:

а) вжити заходів до вдосконалення методичного забезпечення діяльності органів опіки та піклування, зокрема, щодо:

обов'язковості додержання вимог Сімейного кодексу України при підготовці пропозицій щодо відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, щодо позбавлення батьківських прав та врахування при цьому інформації стосовно вжиття вичерпних заходів із надання необхідної підтримки сім'ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах;

недопущення випадків позбавлення осіб батьківських прав через їх бідність або інвалідність;

ідготовки кандидатів в усиновлювачі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, надання відповідних висновків та рекомендацій зазначеним особам;

здійснення нагляду за умовами проживання і виховання усиновлених дітей, соціального супроводу сімей, в яких виховуються прийомні діти, діти-вихованці та діти, які перебувають під опікою чи піклуванням, а також сімей з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах;

б) розробити та впровадити методику соціальної роботи з дітьми, які потерпіли від кримінальних правопорушень або стали свідками таких правопорушень;

2) розробити та затвердити до 2 вересня 2013 року показники оцінювання ефективності діяльності соціальних працівників, інших фахівців, які надають соціальні послуги сім'ям з дітьми;

3) опрацювати питання та внести у шестимісячний строк у встановленому порядку пропозиції щодо визначення порядку замовлення органами опіки та піклування соціальних послуг для дітей і сімей з дітьми, що надаються спеціалізованими закладами та установами, громадськими організаціями.

6. Міністерству внутрішніх справ України вжити додаткових заходів щодо:

удосконалення діяльності у сфері захисту прав і законних інтересів неповнолітніх, зокрема при притягненні їх до відповідальності, під час досудового розслідування та утримання їх під вартою;

надання кваліфікованої правової допомоги дітям, які потерпіли від кримінальних правопорушень або стали свідками таких правопорушень;

удосконалення методів та форм роботи з профілактики правопорушень серед дітей, підвищення ефективності заходів із виявлення причин та умов, що призводять до вчинення ними кримінальних правопорушень.

7. Міністерству освіти і науки України, Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству соціальної політики України опрацювати з урахуванням положень частини четвертої статті 40 Конвенції ООН про права дитини питання щодо запровадження нових форм роботи з дітьми, які вчинили правопорушення у віці від 11 до 14 років і потребують особливих умов виховання, та доцільності дальшого існування загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, за результатами опрацювання внести Кабінету Міністрів України відповідні пропозиції.

8. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

1) уживати відповідно до компетенції заходів з охорони дитинства, зокрема щодо:

забезпечення належної організації харчування дітей у навчальних закладах, закладах охорони здоров'я, інших закладах для дітей, додержання встановлених нормативів харчування, якості та безпечності харчових продуктів;

забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа житлом;

удосконалення мережі закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, реорганізації притулків для дітей служб у справах дітей у центри соціально-психологічної реабілітації дітей, створення соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

створення безперешкодного життєвого середовища для дітей з обмеженими фізичними можливостями, зокрема забезпечення доступу таких дітей до об'єктів житлово-комунального і громадського призначення, інформації та зв'язку, до транспортних засобів тощо;

2) узяти під особливий контроль питання щодо:

попередження випадків залишення малолітніх дітей в умовах, небезпечних для їх здоров'я та життя, протидії випадкам насильства стосовно дітей у навчальних закладах усіх типів та форм власності;

надання необхідних соціальних послуг сім'ям, в яких діти хворіють на онкологічні та онкогематологічні, інші складні й рідкісні форми захворювань, а також сім'ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах через такі захворювання батьків або осіб, які їх замінюють.

9. Запропонувати Генеральній прокуратурі України провести перевірку додержання вимог закону щодо стягнення аліментів, інших коштів на дитину, влаштовану до державного або комунального закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, та в разі виявлення порушень ужити відповідних заходів реагування.

Президент України

В.ЯНУКОВИЧ

м. Київ 
1 червня 2013 року 
№ 312/2013


 

 

 

                               



                             У К А З 

                        ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 



                  Про питання щодо забезпечення 

                 реалізації прав дітей в Україні 

 



     З метою  створення  належних умов для забезпечення реалізації 

прав та законних інтересів дітей,  зокрема дітей-сиріт  та  дітей, 

позбавлених батьківського піклування, вирішення актуальних завдань 

у сфері охорони дитинства  п о ст а н о в л я ю: 
     1. Кабінету Міністрів України: 



     1) ужити невідкладних  заходів  щодо  активізації  діяльності 

центральних  та місцевих органів виконавчої влади,  спрямованої на 

поліпшення захисту особистих і майнових прав дітей, їх соціального 

захисту,  забезпечення  врахування  в  такій  роботі  рекомендацій 

Заключних спостережень Комітету ООН з прав  дитини  за  підсумками 

розгляду  третьої  та четвертої зведених періодичних доповідей про 

реалізацію Україною  положень  Конвенції  ООН  про  права   дитини 

( 995_021 ), а також посилення відповідальності за виконання вимог 

законодавства у сфері охорони дитинства; 
     2) забезпечувати: 
     разом із  Радою   міністрів   Автономної   Республіки   Крим, 

обласними,   Київською  та  Севастопольською  міськими  державними 

адміністраціями своєчасну і у  повному  обсязі  виплату  державної 

соціальної   допомоги   на   дітей-сиріт   та  дітей,  позбавлених 

батьківського       піклування,       грошового       забезпечення 

батькам-вихователям і  прийомним  батькам  за  надання  соціальних 

послуг у дитячих будинках сімейного типу та  прийомних  сім'ях  за 

принципом "гроші ходять за дитиною"; 
     фінансування у  2012 році заходів,  спрямованих на реалізацію 

завдань, визначених Законом України "Про Загальнодержавну програму 

"Національний  план  дій  щодо  реалізації Конвенції ООН про права 

дитини" на період до 2016 року" ( 1065-17 ); 
     безумовне виконання   вимог   законодавства   щодо    штатної 

чисельності  працівників  служб  у  справах  дітей  та недопущення 

ліквідації таких служб; 
     3) передбачати під час доопрацювання проекту  Закону  України 

"Про Державний бюджет України на 2012 рік" та розроблення проектів 

законів про Державний бюджет України на наступні  роки  кошти  для 

проведення  незалежної  експертизи  (випробувань) якості продукції 

для  дітей,  насамперед   дитячого   харчування,   у   відповідних 

лабораторіях   та   інших   установах,   акредитованих  згідно  із 

законодавством на право проведення таких робіт; 
     4) запровадити  у  двомісячний   строк   оцінку   результатів 

діяльності  Ради  міністрів Автономної Республіки Крим,  обласних, 

Київської та Севастопольської міських державних  адміністрацій  за 

напрямом "Захист прав дитини"; 
     5) до 1 травня 2012 року: 
     підготувати з урахуванням досвіду закладів для дітей-сиріт та 

дітей,  позбавлених  батьківського  піклування,  нового   типу   у 

Київській,  Кіровоградській,  Черкаській, Чернівецькій областях та 

внести зміни до Положення про заклад  для  дітей-сиріт  та  дітей, 

позбавлених батьківського піклування; 
     розробити та  затвердити  механізм взаємодії місцевих органів 

виконавчої влади з питань здійснення контролю за умовами утримання 

і виховання дітей та соціального супроводу дітей,  які виховуються 

у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу; 
     розробити та забезпечити впровадження в установленому порядку 

механізму  фінансування  потреб дітей-сиріт та дітей,  позбавлених 

батьківського піклування, за принципом "гроші ходять за дитиною"; 



     забезпечити вирішення в установленому  порядку  питання  щодо 

розширення  функцій  центрів  соціально-психологічної реабілітації 

дітей. 

     2. Міністерству   соціальної   політики    України    сприяти 

діяльності   громадських   організацій   у   реалізації   програм, 

спрямованих на забезпечення прав дитини,  зокрема права дитини  на 

сімейне виховання, та підтримку відповідального батьківства. 

     3. Міністерству охорони здоров'я України: 
     1) невідкладно   вжити  додаткових  заходів  щодо  підвищення 

якості  медичних  послуг  для  дітей,   забезпечення   лікарськими 

засобами дітей пільгових категорій; 

     2) розробити та затвердити у тримісячний строк порядок видачі 

висновку медико-соціальної  експертної  комісії  про  наявність  у 

батька,  матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню 

батьківських обов'язків; 
     3) опрацювати   у   шестимісячний    строк    питання    щодо 

вдосконалення   порядку   надання   психіатричної  допомоги  дітям 

(  z1196-13  ),  зокрема  відокремлення стаціонарної психіатричної 

допомоги  для дітей від психіатричної допомоги для дорослих, та за 

результатами опрацювання внести в установленому порядку відповідні 

пропозиції. 

     4. Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України: 

     1) переглянути Положення про  центральну  та  республіканську 

(Автономної Республіки Крим), обласні, Київську та Севастопольську 

міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації 

( z0931-04  )  щодо  посилення гарантій реалізації права дитини на 

сімейне  виховання  при  вирішенні  питань  направлення  дітей  до 

відповідних  навчальних закладів для дітей дошкільного і шкільного 

віку, лікувально-профілактичних, реабілітаційних закладів; 

     2) ужити у тримісячний строк заходів до приведення  офіційних 

назв закладів для дітей-сиріт та дітей,  позбавлених батьківського 

піклування,  у відповідність  із  вимогами  закону  щодо  заборони 

зазначення  в офіційних назвах таких закладів категорій осіб,  які 

утримуються і виховуються в цих закладах. 
     5. Раді  міністрів  Автономної  Республіки  Крим,   обласним, 

Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям: 
     1) забезпечувати   неухильне  виконання  вимог  законодавства 

щодо: 
     соціального захисту дітей,  насамперед дітей-сиріт та  дітей, 

позбавлених    батьківського   піклування,   зокрема   своєчасного 

виявлення  таких  дітей,  надання  їм  статусу  дитини-сироти  або 

дитини,  позбавленої , батьківського піклування, вирішення питання 

щодо забезпечення захисту  особистих,  майнових  і  житлових  прав 

таких дітей; 
     додержання місцевими    органами    виконавчої   влади   прав 

багатодітних сімей,  зокрема належного забезпечення їх соціального 

захисту  та реалізації передбачених законодавством пільг для таких 

сімей; 
     пріоритетності права дитини на  сімейне  виховання,  розвитку 

сімейних   форм   виховання   дітей-сиріт  та  дітей,  позбавлених 

батьківського  піклування  (усиновлення,  опіка   та   піклування, 

прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу); 
     нагляду за умовами проживання усиновлених дітей; 
     2) ужити додаткових заходів щодо: 
     удосконалення роботи   з   підготовки  потенційних  опікунів, 

піклувальників,   прийомних   батьків,   батьків-вихователів    та 

відповідних соціальних працівників; 

     підвищення ефективності   соціальної  роботи  з  сім'ями  або 

особами,  які опинилися у складних  життєвих  обставинах,  зокрема 

поліпшення соціального супроводу сімей, які виховують дітей-сиріт, 

дітей, позбавлених батьківського піклування; 
     забезпечення спільного проживання і виховання братів і сестер 

при  влаштуванні  дітей-сиріт та дітей,  позбавлених батьківського 

піклування,  на виховання в сім'ї та заклади  для  дітей-сиріт  та 

дітей, позбавлених батьківського піклування; 
     посилення кадрового  забезпечення  служб  у  справах дітей та 

створення умов для їх ефективної роботи; 
     забезпечення житлом багатодітних сімей; 
     3) активізувати роботу з упровадження  інклюзивного  навчання 

дітей   з   особливими   освітніми   потребами   у  дошкільних  та 

загальноосвітніх навчальних закладах; 

     4) затвердити у шестимісячний строк регіональні  програми  на 

2013-2015   роки   із   забезпечення  житлом  дітей-сиріт,  дітей, 

позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа; 
     5) сприяти діяльності громадських  організацій  у  здійсненні 

ними незалежного громадського контролю за додержанням прав дітей у 

навчальних закладах,  спеціальних установах для дітей  і  закладах 

соціального захисту, в яких перебувають діти. 
     6. Державному комітету телебачення і радіомовлення України: 
     1) забезпечити    створення    та    розповсюдження    теле-, 

радіопрограм,  спрямованих  на  популяризацію  здорового   способу 

життя,  запобігання  жорстокості  та насильству в сім'ї,  дитячому 

середовищі,  сексуальній експлуатації дітей, а також на формування 

навичок  безпечного  користування  комп'ютерними  технологіями  та 

мережею Інтернет; 
     2) забезпечити разом  із  Міністерством  соціальної  політики 

України  широке  висвітлення  в  засобах масової інформації питань 

соціального та правового захисту дітей,  пропагування  позитивного 

досвіду   щодо  сімейних  форм  виховання  дітей-сиріт  та  дітей, 

позбавлених  батьківського  піклування,  проведення  інформаційної 

кампанії   про   дітей-сиріт,   дітей,  позбавлених  батьківського 

піклування,  які  можуть  бути  усиновлені,  влаштовані  в   сім'ї 

громадян України; 
     3) ужити    разом    із    Міністерством   юстиції   України, 

Міністерством внутрішніх справ України заходів щодо  запровадження 

циклу телерадіопрограм із роз'яснення завдань кримінальної юстиції 

стосовно  неповнолітніх,  інформування  про  права  дітей  та   їх 

законних  представників  під  час здійснення дізнання,  досудового 

слідства,  правосуддя,  а також перебування в установах  виконання 

покарань. 
 Президент України                                      В.ЯНУКОВИЧ 
 м. Київ, 16 грудня 2011 року 

          N 1163/2011 

 


       
                           У К А З 

                        ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 
                 Про Всеукраїнський тиждень права 

     Ураховуючи важливе  значення  правової   освіти   в   дальшій 

розбудові України як правової держави, вихованні у громадян поваги 

до закону і  прав  людини,  з  нагоди  60-ї  річниці  проголошення 

Загальної декларації      прав      людини     (     995_015     ) 

п о с т а н о в л я ю: 
     1. Започаткувати  проведення  Всеукраїнського   тижня   права 

щороку  в тиждень,  що включає 10 грудня - День прав людини,  який 

відзначається в пам'ять проголошення Генеральною Асамблеєю  ООН  у 

1948 році Загальної декларації прав людини ( 995_015 ). 
     2. Кабінету    Міністрів   України   щороку   розробляти   та 

затверджувати   до   1   жовтня   плани   заходів   з   проведення 

Всеукраїнського тижня права. 
     3. Раді   міністрів  Автономної  Республіки  Крим,  обласним, 

Київській та  Севастопольській  міським  державним  адміністраціям 

щороку  розробляти  та  затверджувати  регіональні плани заходів з 

проведення Всеукраїнського тижня права. 
     4. Державному комітету телебачення та  радіомовлення  України 

забезпечувати  широке  висвітлення  у  засобах  масової інформації 

заходів з проведення Всеукраїнського тижня  права,  організовувати 

тематичні  теле-  та  радіопередачі  щодо  прав  і свобод людини і 

громадянина. 
 Президент України                                        В.ЮЩЕНКО 
 м. Київ, 8 грудня 2008 року 

          N 1149/2008