Теребовлянський навчально-реабілітаційний центр
Тернопільська область

понеділок 30.03

30 03                              11клас                          Алгебра

Тема. Ознака сталості, зростання та спадання функції

  1. Ознака сталості функції.

Теорема. Функція у = f(х) є сталою на проміжку (a; b) тоді і тільки тоді, коли fˈ(х) = 0 для кожного х із цього проміжку.

  1. Ознака зростання, спадання функції.

Теорема. Якщо fˈ(х)о  в кожній точці проміжку (a; b), то функція у = f(х) зростає

на (a; b).  Якщо fˈ(х)  о  в кожній точці проміжку (a; b), то функція у = f(х) спадає 

на (a; b).

  1. Критичними точками функції називають внутрішні точки області визначення, у яких похідна не існує або дорівнює нулю.

 

Алгоритм дослідження функції f(х) на зростання і спадання:

  1. Знайти область визначення функції.

  2. Знайти похідну функції.

  3. Знайти критичні точки функції.

  4. Поділити знайденими критичними точками область визначення функції на проміжки та з´ясувати знак похідної на кожному з них ( для цього достатньо визначити знак похідної fˈ(х) в одній довільній точці проміжку ).

  5. За знаком похідної визначити проміжки зростання і спадання функції.

 

  Домашнє завдання.

1. Сформулювати ознаку сталості функції.

2. Сформулювати ознаку зростання, спадання функції.

3. Які точки називаються критичними точками функції?

4. Сформулюйте  алгоритм дослідження функції f(х) на зростання

 

                                                             Фізика

Внутрішня енергія тіл. Два способи зміни внутрішньої енергії тіла.

Всі матеріали для повторення доступні за посиланням

(копіюєте посилання і вставляєте в адресний рядок)

https://drive.google.com/drive/folders/172utE2fBNsetAn7xDBYMoDSFImZhEXPw?usp=sharing

Д/з Опрацювати параграф 39 (книжка доступна за посиланням), дати відповіді на запитання 1; 3; 5.

 

11 клас Історія України

Тема. Правовий статус українських земель у складі Польщі

І. Вивчення нового матеріалу

У Польщі, де проживало найбільше українців, українське питання стояло найгостріше. Польський уряд, маючи стратегічну мету — повне ополячення загарбаних українських земель, залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс. У 1919—1939 рр. чітко вирізняються три періоди політики польських правлячих кіл щодо українських земель.

У 1919—1923 рр. польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на рідну мову на побутовому рівні й у навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (трьом воєводствам — Львівському, Станіславському, Тернопільському). Але щойно 14 березня 1923 р. Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, усі ці права залишилися на папері. У цей період українське населення також намагалося відстояти свої права, удаючись до акцій протесту, збройних виступів, бойкоту перепису 1921 р., виборів 1922 р. до сейму. Але в існуванні української державності ніхто в Європі не був зацікавлений.

У 1923—1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спрямовану на асиміляцію поневолених народів. Для здійснення цієї мети уряд Польщі поділив країну на дві господарські території: Польща «А», до якої входили корінні польські землі, і Польща «Б», що складалася переважно із західноукраїнських і білоруських земель. Стосовно різних частин відповідно проводилась і різна політика. Щодо Польщі «Б» застосовувалася політика штучного стримування соціально-економічного розвитку й повного скасування поступок національним меншинам. 31 липня 1924 р. був прийнятий закон, за яким польська мова проголошувалася державною. Почалося закриття українських шкіл. Польський уряд намагався витравити самі поняття «Україна», «українець». На українські землі переселялися польські колоністи («осадники»), яким виділялися кращі землі.

Політична криза 1926 р. призвела до нового повороту в політиці щодо українців. Третій період (1926—1937 рр.) пов’язаний з установленням режиму «санації» на чолі з Ю. Пілсудським. Нова політика передбачала деякі поступки й компроміси у відносинах із національними меншинами, зокрема з українцями. Суть нового курсу полягала у державній асиміляції національних меншин (зробити їх патріотами Польської держави, складовою польської політичної нації) і відмові від національної асиміляції. Було збільшено державні інвестиції на Волині, почалося масове створення двомовних шкіл (украквістичних), дозволено певну українізацію православної церкви.

Така політика проводилася з метою розколу серед українців: між галичанами й волинянами, між прихильниками та противниками порозуміння з Польщею. Вона мала створити позитивний імідж Польщі як держави, що толерантно ставиться до національних меншин. У 1935 р. найбільша українська партія УНДО взяла курс на «нормалізацію» польсько-українських відносин. Її лідер В. Мудрий став віце-маршалом польського сейму. Були амністовані в’язні концтабору в Березі-Картузькій (утворений у 1934 р. для політичних в’язнів). Проте в більшості випадків заклики до порозуміння та політичні рішення керівників Польської держави наражалися на стійкий опір анти українськи налаштованих місцевих чиновників, поміщиків. Будь-який прояв українського національного життя трактувався як нелояльність до держави, прояв сепаратизму. До того ж на виступи радикальних українських елементів польська сторона здійснювала масові акції пацифікації (умиротворення) 20 вересня — 30 листопада 1930 р., які супроводжувалися погромами, побиттям, руйнуванням українських установ; застосовувався принцип колективної відповідальності українців, які в очах поляків виглядали як неблагонадійні. Але починаючи від 1937 р. польські правлячі кола знову змінюють курс. Перед загрозою Другої світової війни вони боялися, що українське питання стане «розмінною картою» у великій грі, а будь-які поступки українцям — сприятливим ґрунтом для зростання сепаратизму; прокотилась нова хвиля репресій. У 1938—1939 рр. у прикордонній смузі із СРСР були проведені акції з виселення українців.

ІІ. Домашнє завдання

1) Записати  провідні українські політичні партії, що діяли на території Польщі.

2) Яка з них була найчисленнішою та найвпливовішою?

 

Конспект уроку

з географії

11 – А клас

30. 03. 2020 р.

Особливості ЕГП країн. Населення, демографічні проблеми.

Вивчення нового матеріалу.

  1. Особливості ЕГП країн – сусідів України.

Держава безпосередньо межує з сімома країнами — Російською Федерацією, Білоруссю, Молдовою, Румунією, Польщею, Угорщиною і Словаччиною. Найдовшими є кордони з Російською Федерацією (2063 км), Молдовою (1191 км) і Білоруссю (1084 км). Довжина кордону України з Румунією становить 625 км, Польщею — 543 км, Угорщиною — 135 км, Словаччиною — 99 км. Через Чорне море Україна має спільні кордони з Туреччиною, Болгарією і Грузією.

   Державний кордон України здебільшого проходить рівнинними територіями. Лише з Румунією, Польщею і Словаччиною він простягається гористими районами Карпат, причому з Румунією — на значній відстані.

  Південну частину України омивають води Чорного та Азовського морів, а на крайньому південному заході її кордон виходить до нижнього Дунаю — другої за довжиною після Волги річки Європи. Через практично незамерзаючі порти Чорного моря, а також Азовське море і Дунай, здійснюється воднотранспортне сполучення з багатьма країнами. Дунай і його судноплавні притоки протікають через територію семи європейських держав.

  Частина державного кордону України проходить природними рубежами: з Польщею — по р. Західний Буг, з Білоруссю — по Дніпру, з Російською Федерацією — по Сіверському Дінцю, з Румунією — по Кілійському гирлу Дунаю і по самому Дунаю, з північно-західною частиною Молдови — по Дністру, з північною її частиною — по р. Прут; у Закарпатті окремі відрізки державного кордону України з Румунією та Угорщиною пролягають по лівій притоці Дунаю — р. Тисі.

   Північний і північно-західний кордон України з Російською Федерацією, Білоруссю і Польщею простягається низовинною, місцями заболоченою територією Поліської низовини.

  Рівнинною територією, де також відсутні природні рубежі, проходить східна частина державного кордону України з Російською Федерацією. Через низовину (Закарпатську) проходить кордон України з Угорщиною і частково зі Словаччиною.

 

   У західній частині України її державний кордон пролягає незахищеною природними рубежами височинною, передгірною та гірською місцевостями (з Молдовою, Румунією, Словаччиною і Польщею).

   Для України, що знаходиться на межі між так званим Сходом і Заходом Європи, на території, по якій здійснюються масові широтні і меридіональні перевезення у державі, яка тільки-но дістала незалежність, зміцнення державних кордонів набуває важливого військово-політичного значення. Відсутність на більшій їх частині природних рубежів вимагає додаткових витрат на спорудження відповідних оборонних об'єктів, забезпечення військового базування. Державний кордон є і мусить бути недоторканним, незмінним.

  1. Населення.

Серед своїх сусідів України виглядає більш ніж гідно. За площею (603,7 тис. км кв.) Та чисельності населення (50,1 млн. чол.) Вона поступається тільки Росії (17,1 млн. кв. Км, 146,9 млн. чол.) І практично дорівнює Туреччини ( 775 тис. кв. км, 64,8 млн. чол.). Середня щільність населення (83,7 осіб / км. Кв) відображає загальний процес наростання її в Європі з північного сходу – від Росії (8,6) і Білорусії (49) – на південний захід і захід до Румунії (95), Угорщини (110), Словаччини (110), а потім  Польщі (123) і Молдови (125). Щільність населення на території країн – південних сусідів (Болгарія, Туреччина і Грузія) приблизно дорівнює української.

  1. Демографічні проблеми.

Демографічна ситуація в Україні була складною від часу здобуття незалежності. Переважання смертності над народжуваністю, масштабна трудова міграція, старіння населення стали вже звичними явищами. І нині це багаторічне тло заважає розгледіти потужний виклик самому існуванню України та збереженню її ідентичності. Він формується останні кілька років унаслідок різкого погіршення демографічних показників навіть порівняно із ситуацією попередніх десятиліть. Насправді ж ідеться про загрозу, яка принаймні не поступається російській агресії чи економічним проблемам. На тлі руйнації традиційних сімейних зв’язків (стрімко зменшується кількість укладених шлюбів і, навпаки, більшає випадків розлучень) відбувається стрімкий обвал народжуваності. І хоч, на відміну від попередніх десятиліть, показники смертності залишаються на порівняно стабільному рівні та навіть падають, кількість новонароджених у 2019-му вже більш як удвічі поступається кількості померлих українців. Тільки за минулий рік чисельність населення країни внаслідок цього зменшилася майже на 252 тис. осіб. І ці втрати дедалі виразніше «компенсуються» імміграцією іншокультурного населення з віддалених країн. Однак на державному рівні немає адекватної реакції на демографічний виклик. Причому це стосується як попередньої влади, так і нової команди.

Завдання.

  1. Назвіть усі країни – сусіди України, їх столиці, покажіть їх на карті та нанесіть їх на контурну карту.

  2. Вкажіть які особливості ЕГП країн.

  3. Які демографічні проблеми в Україні, чому?