Теребовлянський навчально-реабілітаційний центр
Тернопільська область

середа 18.03

 

 

Конспект уроку
з  економіки
13 – А клас
18. 03. 2020 р.
 
Безробіття, його причини і види.
 
Вивчення нового матеріалу.
Інколи доводиться чути, що безробітні – це ті, хто не працює. Чи дійсно це так?
  1. Робоча сила– це економічно активне населення країни, яке включає в себе зайнятих і безробітних.
Зайняте населення – це люди, забезпечені оплачуваними робочими місцями.
Безробітні – особи, які з незалежних від них причин втратили гарантований заробіток, знаходяться на обліку в Державній службі занятості, шукають роботу і готові до неї приступити.
До економічно-неактивне населення належать:
  • особи у віці до 16 років;
  • студенти стаціонару ВНЗ;
  • особи, які знаходяться у виправних закладах;
  • особи, які знаходяться на лікуванні у психіатричних закладах;
  • особи, які вибули з лав робочої сили – домогосподарки, бомжі, пенсіонери.
Отже, безробіття – це вимушена незайнятість частини економічно активного, працездатного населення. Воно виникає тоді, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї на ринку праці.
 
  1. Основними причинами виникнення безробіття є:
  • 1) добровільне звільнення з метою пошуку більш сприятливого варіанта трудової діяльності;
  • 2) спад виробництва на підприємствах;
  • 3) зниження попиту на ряд професій та ін.
Безробіття породжується й відрізняється різною тривалістю й соціально-економічними наслідками. Залежно від цих критеріїв розрізняють: фрикційне, сезонне, структурне, циклічне та інституціональне безробіття.
 
 
 
  1. Відповідно до причин безробіття, можна визначити такі його види: приховане, відкрите, добровільне і вимушене, структурне, фрикційне, інституціональне та циклічне.
     Приховане безробіття – це таке, при якому кількість працівників на виборчих дільницях перевищує потрібну.
     При відкритому безробітті існує очевидно незайняте населення, тоді як при прихованому наявне формально зайняте населення.
     Коли робітники не бажають працювати на запропоновану їм заробітну плату і шукають роботу із більш гідною, на їх думку, оплатою праці, має місце добровільне безробіття.
     На відміну від добровільного, вимушене безробіття спричинене негнучкою ціною праці при фіксованій заробітній платі. У випадку, коли заробітна плата дуже висока, складається надлишкова пропозиція праці. Лише деякі з бажаючих отримають це робоче місце, а решта стають вимушеними безробітними.
 Коли існують розбіжності між попитом і пропозицією на робочу силу, виникає структурне безробіття. В результаті таких розбіжностей в структурі споживчого попиту і в технології виробництва відбуваються зміни, які, відповідно, спричинюють зміни у попиті на робочу силу. Одні професії набирають попиту серед тих, хто шукає роботу, а інші стають непопулярними, і попит на них може взагалі зникнути. Структурне безробіття виникає тому, що робоча сила не встигає за змінами на ринку праці і тому не задовольняє нових потреб роботодавців і не відповідає потребам нових робочих місць.
             Фрикційне безробіття виникає, коли робітники є деякий час непрацюючими і шукають роботу. Це може відбуватися через звільнення, після тимчасової втрати сезонної роботи, або якщо вони змінюють місце роботи добровільно. Фрикційне безробіття також має місце у тих випадках, коли випускники, після закінчення навчальних закладів, шукають роботу, або коли жінки ідуть у відпустку по догляду за дитиною, тощо.
     Щодо структурного безробіття, то воно спричинене спадом виробництва, відповідно до якого скорочуються витрати на нього, чи його обсяги. Оскільки попит на товари або послуги зменшується, скорочується і зайнятість населення, що призводить до зростання рівня безробіття.
     І, нарешті, інституціональне безробіття спричинюється правовим нормами, що мають вплив на попит і пропозицію на ринку праці.
     Отже, з проблемою безробіття зустрічається кожна країна на різних етапах свого розвитку. Її вирішення є неминучим і залежить насамперед від основних причин безробіття, кількості незайнятого населення, та рівня економічного розвитку країни.
 
 
 

 

Конспект уроку

з біології.

13 клас

18.03.2020

Тема. Сучасні уявлення про фактори еволюції.

  1. Що таке фактори еволюції?

Фактори еволюції — це чинники, які призводять до адаптивних змін організмів, популяцій і видів.

  1. Які системи поглядів були поширені першими?

     Протягом тривалого часу серед учених було поширено дві системи поглядів на фактори еволюції: автогенез (еволюція є наслідком дії лише внутрішніх факторів) і ектогенез (еволюція є наслідком дії лише зовнішніх факторів).

    Проте, обидві точки зору не враховували багаторівневості організації живої матерії. Так, вплив гормонів на клітину організму є зовнішнім впливом для клітинного рівня організації і внутрішнім — для організменого.

     Сучасна наука вважає, що на різних рівнях організації живої матерії діють специфічні фактори еволюції, у результаті спільної дії яких і відбувається адаптація організмів і популяцій до умов середовища. Так, на молекулярному рівні важливим фактором є хімічні та фізико-хімічні властивості органічних молекул. На клітинному рівні — організація взаємодії між компартментами клітини, а на організменому — дія екологічних факторів.

       Усі екологічні фактори є водночас і факторами еволюції, за умови, якщо вони діють із постійною інтенсивністю або остання періодично змінюється. До таких факторів можна віднести клімат, солоність водойми, властивості ґрунту, наявність хижаків, наявність і властивості здобичі, конкурентних видів тощо.

  1. Які є фактори еволюції щодо популяційного рівня організації живого?

       Стосовно популяційного рівня організації живої матерії виділяють внутрішньовидові та міжвидові фактори еволюції. Внутрішньовидові фактори є результатом взаємодії осіб усередині популяції. Це міграції, хвилі життя, статевий добір, соціальні зв’язки (у низки видів), розподіл територій існування всередині ареалу. Результатом дії внутрішньовидових факторів еволюції є саморегуляція густоти популяцій. Це підвищує шанси виду на успіх у міжвидовій боротьбі, бо дозволяє йому ефективно використовувати ресурси середовища існування в межах свого ареалу.

      Міжвидові фактори еволюції є результатом взаємодії між особинами й популяціями різних видів. До цих факторів відносять різні форми симбіозу — мутуалізм, коменсалізм, паразитизм, а також конкуренцію та трофічні зв’язки.

      У різних умовах кожен із цих факторів має різну інтенсивність, яка зумовлена густотою популяцій видів, що взаємодіють. Ці взаємини відіграють важливу роль у підтриманні екологічної рівноваги в екосистемах. Так, збільшення популяцій жертв призводить до збільшення популяцій хижаків і паразитів. Це, у свою чергу, спричиняє зменшення чисельності популяції жертви, а потім, унаслідок цього, і хижаків з паразитами.

      Дуже важливим міжвидовим фактором еволюції в наш час є антропогенний фактор. Хоча його зазвичай розглядають у негативному аспекті, але це справедливо не для всіх видів. Дійсно, види, занесені до Червоної книги, страждають від антропогенного впливу. А от домашні тварини й культурні рослини, навпаки, від дії цього фактора лише виграли. Виграли від цього й види, які пристосувалися до існування поряд з людиною — таргани, бур’яни, паразити і збудники хвороб людини, домашніх тварин і культурних рослин, їх ареал суттєво збільшився, а чисельність зросла.

 

Дати відповіді на питання:

1. Що таке фактори еволюції?

2. Які фактори еволюції є внутрішньовидовими?

3. Які фактори еволюції є міжвидовими?

4. Чому треба вивчати процеси еволюції?

 

 

6а клас, українська мова                                               Дата 18.03.2020

ТЕМА. Букви –а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників чоловічого роду II відміни

Основний зміст

Закінчення  мають іменники, які означають:

  1. назви осіб, власні імена та прізвища, персоніфіковані предмети та явища: Вітра, Дмитра, Івана, Ліса, Мороза, професора, студента

  2. назви тварин і дерев: ведмедя, вола, дуба, зайця, коня, ясеня

  3. назви предметів: ножа, олівця, стола́ (сто́лу)

  4. назви населених пунктів: Києва, Львова, Лондона, Нью-Йорка, Харкова

  5. географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі та з суфіксами -ов-ев (-єв), -ин (-їн): Дністра́, Іртиша́, Орла́, Пскова, Тетерева

  6. назви мір довжини, ваги, часу, місяців і днів тижня, грошових знаків: кілометра, грама, місяця, вівторка, жовтня, долара; а також зменшені форми на ліска, ставка́, майданчика

  7. назви машин і їх деталей: автомобіля, дизеля, мотора

  8. терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: атома, квадрата, радіуса, ромба, сектора; а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, займенника, трикутника, чисельника

Закінчення  мають іменники, які означають:

  1. назви речовини, маси, матеріалу: бензину, граніту, піску, каменю, льоду, спиртуале: хліба

  2. збірні поняття: батальйону, капіталу, колективу, лісу, то́му, товару

  3. назви кущових і трав'янистих рослин і сорти плодових дерев: барвінку, гороху, наливу, ренету, щавлю

  4. назви будівель, споруд, приміщень та їх частин: вокзалу, клубу, коридору, магазину, палацу, тинуале: бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва, карниза, еркера, портика

  5. назви установ, закладів, організацій: інституту, комітету, штабу

  6. слова із значенням місця, простору: краю, лиману, абзацу, світу, лугу

  7. явища природи: вітру, грому, дощу, снігу

  8. назви почуттів: болю, сорому, страху

  9. назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: винятку, галасу, звуку, моменту, принципу, руху, світогляду, спорту, шумуале: ривка, стрибка

  10. терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі, літературознавчі терміни: аналізу, синтезу, образу, памфлету, нарису, стилю, сюжету

  11. назви ігор і танців: вальсу, краков'яку, хокею, тенісуале: гопака

  12. назви складних безсуфіксних слів: живопису, трубопроводу

  13. префіксальні іменники (крім назв істот): вибою, опуху, прибою, прибутку, сувою, успіху

  14. географічні назви: Алтаю, Бугу, Донбасу, Дону, Криту, Китаю, Нілу, Сибіру

 

Завдання 1. Записати іменники у дві колонки: у першу ті, що мають закінчення –а(-я), у другу -у(-ю). 

Клен, лісок, дощ, жовтень, грім, іній, вересень, туман, листопад (місяць), обрій, листопад (явища природи), падолист, холод, багрянець.

Завдання 2 . Утворіть від поданих іменників форму родового відмінка однини.

Телефон, напій, хокей, розум, тиждень, вишняк, відсоток, ситець, інститут, келих, грім, Ніл, успіх, аркуш, цемент, об’єм, нікель, Крим

 

Бліц – опитування.

  • Які закінчення мають іменники II відміни?

  • Коли пишеться –а(-я) в іменниках II відміни в родовому відмінку? Наведіть приклади.

  • Коли вживаємо закінчення - у(-ю)? Проілюструйте відповідь прикладами.

Домашнє завдання.

Скласти й записати зв’язне висловлювання про весняні явища природи, використовуючи іменники II відміни.