Теребовлянський навчально-реабілітаційний центр
Тернопільська область

вівторок 07.04

Захист Вітчизни

11-а клас

Нормативно-правова база цивільного захисту України.

 

  • Нормативно-правова база цивільного захисту України.

  • Організаційна структура цивільного захисту України.

  • Обовязки учнів щодо вивченняоснов цивільного захисту

 

Кодекс цивільного захисту України — кодекс, що регулює відносини, пов'язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів влади, права та обов'язки громадян, підприємств, установ та організацій.

Кодекс прийнятий 2 жовтня 2012 року, введений у дію з 1 липня 2013 року. Замінив собою низку законів, у тому числі: «Про Цивільну оборону України», «Про пожежну безпеку», «Про загальну структуру і чисельність військ Цивільної оборони», «Про війська Цивільної оборони України», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про правові засади цивільного захисту».

 

Згідно з Кодексом, цивільний захист — це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Цивільний захист здійснюється за такими основними принципами:

1) гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров’я та власності;

2) комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;

3) пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров’я громадян;

4) максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій;

5) централізації управління, єдиноначальності, підпорядкованості, статутної дисципліни Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, аварійно-рятувальних служб;

6) гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом;

7) добровільності - у разі залучення громадян до здійснення заходів цивільного захисту, пов’язаних з ризиком для їхнього життя і здоров’я;

8) відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту;

9) виправданого ризику та відповідальності керівників сил цивільного захисту за забезпечення безпеки під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

У статті 8 Кодексу цивільного захисту України вказано: «Забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту здійснюється єдиною державною системою цивільного захисту, яка складається з функціональних і територіальних підсистем та їх ланок».

Згідно з «Положенням про єдину державну систему цивільного захисту», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2014 р. № 11, єдина державна система цивільного захисту - сукупність органів управління, сил і засобів центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, виконавчих органів рад, підприємств, установ та організацій, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту.

Основними завданнями єдиної державної системи цивільного захисту є:

1) забезпечення готовності міністерств та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

2) забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

3) навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної ситуації;

4) виконання державних цільових програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

5) опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

6) прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

7) створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

8) оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;

9) захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

10) проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

11) пом’якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;

12) здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;

13) реалізація визначених законом прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій.

Керівництво єдиною державною системою цивільного захисту здійснює Кабінет Міністрів України. Безпосереднє керівництво діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту здійснює ДСНС.

Єдина державна система цивільного захисту складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем та їх ланок.

Функціональні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту створюються у відповідних сферах суспільного життя центральними органами виконавчої влади з метою захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період, забезпечення готовності підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Безпосереднє керівництво діяльністю функціональної підсистеми здійснюється керівником органу чи суб’єкта господарювання, що створив таку підсистему.

Територіальні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту створюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі з метою здійснення заходів щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період у відповідному регіоні. Безпосереднє керівництво діяльністю територіальної підсистеми, її ланок здійснюється посадовою особою, яка очолює орган, що створив таку підсистему, ланку.

Відповідно до «Положенням про цивільну оборону України», у складі єдиної державної системи цивільного захисту функціонують постійно діючі органи управління цивільного захисту, координаційні органи, сили цивільного захисту функціональних і територіальних підсистем.

До складу сил цивільного захисту єдиної державної системи цивільного захисту входять:

·         Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту;

·         аварійно-рятувальні служби;

·         формування цивільного захисту;

·         спеціалізовані служби цивільного захисту;

·         пожежно-рятувальні підрозділи (частини);

·         добровільні формування цивільного захисту.

Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту функціонує в системі ДСНС.

Основними завданнями сил цивільного захисту є:

1) проведення робіт та вжиття заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від них;

2) проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт;

3) гасіння пожеж;

4) ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіоактивного, хімічного забруднення та біологічного зараження, інших небезпечних проявів;

5) проведення піротехнічних робіт, пов’язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів, що залишилися на території України після воєн, сучасних боєприпасів та підривних засобів (крім вибухових пристроїв, що використовуються у терористичних цілях), крім територій, які надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, військових навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань;

6) проведення вибухових робіт для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

7) проведення робіт щодо життєзабезпечення постраждалих;

8) надання екстреної медичної допомоги постраждалим у районі надзвичайної ситуації і транспортування їх до закладів охорони здоров’я;

9) здійснення перевезень матеріально-технічних засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання гуманітарної допомоги постраждалим внаслідок таких ситуацій;

10) надання допомоги іноземним державам щодо проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

11) проведення аварійно-рятувального обслуговування суб’єктів господарювання та окремих територій, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій.

Відповідно до законодавства громадяни України мають право на захист свого життя й здоров'я від наслідків аварій, пожеж, стихійних лих та на вимогу від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрацій підприємств, установ й організацій незалежно від форм власності й господарювання гарантій по забезпеченню його реалізації. Держава як гарант цього права здійснює захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного й військового характеру.

Цивільний захист населення (ЦЗН) — система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підлеглих їм сил і засобів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, добровільних рятувальних формувань з метою запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій (НС).

Сили ЦЗН України

·         органи державної виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесені функції, пов'язані з безпекою й захистом населення, попередженням НС, реагуванням і діями в НС;

·         органи повсякденного керування процесами захисту населення в складі центральних і місцевих органів державної виконавчої влади й адміністрацій підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності й господарювання;

·         сили й засоби, призначені для виконання завдань ЦЗН;

·         фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів, які передбачені на випадок НС;

·         системи зв'язку, оповіщення й інформаційного забезпечення.

Восени 1998 р. Закарпаття постраждало від повені. Подібного стихійного лиха в цьому районі не було 400 років. Воно принесло Україні величезний збиток: зруйновано 1350 будинків, в аварійному стані — 2877, залишилися без житла 10 568 осіб; закрилися 86 загальноосвітніх шкіл, загинуло 18 осіб.

Енергійні дії формувань Міністерства надзвичайних ситуацій, бригад цивільної оборони (ЦО) і військових підрозділів дозволили уникнути численних людських жертв. Людей вивозили на човнах, вертольотах і автотранспортом. Їх годували на польових військових кухнях. Ночівлю влаштовували в наметових містечках. Гуманітарна допомога надходила із сусідніх районів і міст. Завдяки спільним зусиллям державних органів і допомоги багатьох тисяч людей, жителі м. Рахова, Мукачевого й інші змогли облаштуватися на зиму, почати зводити собі будинки й відновлювати ушкоджені.

Із завдань видно, що ЦЗ виконує найвищою мірою гуманну роль у нашому житті. Завдання безпеки — це завдання й самого населення. Звідси випливає необхідність у вивченні відомостей, правил, дій і норм цієї дисципліни в навчальних закладах.

 

Цивільна оборона в Україні організовується за територіально-виробничим принципом (Додаток 1).

Територіально-виробничий принцип організації означає, що, незалежно від відомчої приналежності цивільна оборона об'єктів організаційно входить в структуру ЦО регіонів, міст, областей, районів, на території яких вони розташовані.

Виробничий принцип організації полягає в тому, що ЦО об'єктів організаційно входить в такі структури ЦО міністерств і відомств, керівники яких несуть повну відповідальність за стан цивільної оборони цих об'єктів.

Загалом, територіально-виробничий принцип побудови ЦО означає, що  ЦО будується самостійно на всій території України і на територіях відповідно до адміністративного розподілу, а також в кожному Міністерстві, відомстві та на кожному об'єкті.

Керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови покладено на Кабінет Міністрів України, міністерства і інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

У містах, районах у містах (крім Києва та Севастополя), селищах і селах керівництво здійснюють виконкоми відповідних Рад народних депутатів.

Начальниками ЦО є:

  • начальником ЦО України - Прем'єр Міністр, його заступником - керівник центрального органу виконавчої влади з питань НС і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

  • начальником ЦО Автономної Республіки Крим - голова ради міністрів;

  • начальниками ЦО територій - голови місцевих державних адміністрацій, голови виконкомів Рад народних депутатів;

  • начальниками ЦО міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій і установ - їх керівники.

Безпосереднє виконання задач ЦО здійснюються постійно діючими органами управління з питань ЦО, в тому числі силами і службами ЦО, створеними в складі підприємств, установ і організацій.

Органом управління у начальника ЦО є штаб ЦО і надзвичайних ситуацій. Крім того, до управлінських органів відносяться спеціальні підрозділи міністерств і відомств і штатні працівники цивільної оборони підприємств.

Відповідно до постанови КМ України від 5 вересня 2000 року №1386 управління (відділи) з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи входять до складу місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів виконавчої влади за принципом подвійного підкорення.

До органів державної виконавчої влади, в компетенцію яких входять функції, пов'язані з безпекою і захистом населення в надзвичайних ситуаціях відносяться:

  • Кабінет Міністрів України;

  • Рада Міністрів Автономної республіки Крим;

  • Міністерства і відомства;

  • Державні адміністрації області, району, міста;

  • Адміністрації об'єктів;

До органів повсякденного управління процесами захисту населення в складі центральних і місцевих органів виконавчої влади відносяться:

  • Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

  • Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

  • Постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій області, району, міста;

  • Штаби ЦО і надзвичайних ситуацій міністерств, відомств;

  • Головні управління (управління) з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи облдержадміністрацій, відділи (управління) з питань надзвичайних ситуацій районів, міст;

  • Головні управління (управління) МНС України в областях (АР Крим), відділи головних управлінь (управлінь) у районах, містах;

  • Штаби ЦО об'єктів;

Одною з істотних ланок системи ЦО України і органом її управління є спеціальне Міністерство.

У Положенні зазначається, що МНС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного  захисту, забезпечення керівництва діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС і ЦЗ) населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної і пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

МНС України в своїй діяльності керується Конституцією України і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і Законів України, актами Кабінету Міністрів. Крім того, МНС діє в рамках загальновизнаних норм міжнародного права і підписаних Україною Міжнародних договорів.

Одним з органів управління в системі ЦО є постійні комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та НС (комісії з ПТЕБ та НС). Ці комісії є постійно діючими органами, які координують діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язану з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на НС природного і техногенного походження

Комісії з ПТЕБ та НС створюються на різних рівнях і відповідно бувають: постійна Державна комісія з ПТЕБ та НС і комісії з ПТЕБ та НС областей, районів, міст та об’єктів господарювання. Склад комісії по НС визначається її рівнем. Організація комісії з ПТЕБ та НС України приведена в Додатку 3,4.

Головою Державної комісії за посадою є Віце-прем’єр-міністр України.

Комісію з ПТЕБ та НС області, району, міста звичайно очолює один із заступників голови держадміністрації.

Для надійного і сталого управління процесами захисту населення у НС і виконання інших функцій, передбачених планами на воєнний час, використовується державна система пунктів управління:

на державному рівні – пункт, який має бути захищений, обладнаний засобами зв’язку і життєзабезпечення, з цілодобовим чергуванням, розташований безпосередньо в місці дислокації Секретаріату Президента та Кабінету Міністрів України, що утримується за рахунок державного бюджету. Режим роботи, а також чисельність особового складу, який має працювати на зазначеному пункті управління, а також на запасному пункті управління в позаміській зоні, визначаються у порядку, що встановлюється КМ України;

на рівні міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади – запасні пункти управління в позаміській зоні, які утримуються за рахунок коштів, що виділяються на утримання міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;

на обласному рівні та в Республіці Крим – по два запасних пункти: один – в місті, де розташовано орган, що здійснює керівництво ЦО на даному рівні, і один у позаміській зоні. Ці пункти повинні мати захисні споруди, бути обладнаними засобами зв’язку і оповіщення, системами життєзабезпечення. Утримуються вони на балансі відповідного органу державної виконавчої влади.

На інших адміністративних рівнях пункти управління створюються за місцем дислокації органу, що здійснює керівництво ЦО на даному рівні, в одному з сховищ об’єкта  господарювання.

Вивчаючи розділ «Цивільний захист», учні повинні зрозуміти, що йдеться про життя людини. Тому вони повинні знати:

• дії за сигналом «Увага всім!»;

• місце евакуації з будинку;

• що потрібно брати із собою при евакуації;

• дії при пожежі, повені, травмі;

• телефони служб 101, 102, 103 і 104.

Повинні вміти:

• користуватися протигазом;

• робити ПМП потерпілим;

• переносити пораненого;

• робити штучну вентиляцію легенів;

• проводити непрямий масаж серця.

 

07.04                               11-А клас                          Геометрія

Тема. Розвязування вправ

Пригадайте

Який вектор називають сумою векторів?

Що називають різницею векторів?

Що називають добутком вектора на число?

Ознака колінеарності векторів.

Нехай задано вектори 11;z1) і 22;z2).

  1. Якщо координати обох векторів відмінні від нуля і пропорційні; відношення пропорційності дорівнює λ, то вектори  і   колінеарні, причому якщо λ › 0, то і   - співнапрямлені; а якщо λ ‹ 0, то і   - протилежно напрямлені.

  2. Якщо ж  у кожного з двох векторів одна й та сама координата дорівнює нулю, а інші утворюють пропорцію, то вектори колінеарні.

Задача. Визначте, чи колінеарні вектори і (2; -6; 8).

Розвязання.     = = = -2

Відповідь. Вектори і (2; -6; 8) колінеарні.

Домашнє завдання.

1.Вивчити ознаку колінеарності векторів.

2.Чи колінеарні вектори: 1) і (4; -2; 6);  2) і (0; -4; 12)?

 

Хімія  11 клас 07.04

Практична робота №2

Тема. Розв’язування експериментальних задач

 Мета: закріпити знання про властивості металічних елементів; розвивати вміння виконувати досліди, які підтверджують властивості металів та їх сполук.

 Обладнання та реактиви:

  Штатив із пробірками, розчини купрум (ІІ) хлориду, натрій гідроксиду, сульфатної кислоти, барій нітрату, алюміній нітрату, гранули алюмінію, фенолфталеїн.

Пам’ятайте такі правила техніки безпеки:

  Не можна брати реактиви незахищеними руками. Користуйтесь шпателем (або ложкою).

 Уважно читайте етикетку на посудині з речовиною, яку взяли.

 Посудину, з якої взяли реактив, відразу закрийте і поставте на місце.

 Ніякі речовини не пробуйте на смак.

 Реактиви для дослідів беріть лише в тих кількостях, які зазначені в інструкції.

 Надлишок узятого реактиву ні в якому разі не зливайте (зсипайте) назад у посудину, де він зберігався. Його дозволяється зсипати в спеціальні склянки.

 Нюхайте всі речовини обережно, не нахиляйтеся над посудиною і не вдихайте повними грудьми, а спрямовуйте до себе пару чи газ рухами руки.

 Відпрацьовані реактиви зливайте у раковину (після їх нейтралізації).

 Обережно працюйте зі скляним посудом.

 Будьте обережними під час роботи з кислотами. При попаданні кислоти на одяг, шкіру чи очі негайно змийте їх великою кількістю води.

 Після роботи приберіть своє робоче місце й ретельно вимийте руки.

 У разі нещасного випадку негайно звертайтесь до вчителя.

 

 

 

Хід роботи

 Завдання 1. Добудьте купрум (ІІ) нітрат, як це зазначено в ланцюжку перетворень купрум (ІІ) хлорид – купрум (ІІ) гідроксид – купрум (ІІ) сульфат – купрум (ІІ) нітрат. Напишіть відповідні рівняння реакцій у молекулярній, повній йонній та скороченій йонній формах, вкажіть ознаки перебігу цих реакцій. ___________________________________________________________

____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________

 

Завдання 2. Добудьте алюміній сульфат. Напишіть рівняння реакції, опишіть свої спостереження. ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________

 

Завдання 3. У трьох пронумерованих пробірках без підписів містяться розчини натрій гідроксиду, калій карбонату й цинк хлориду. За допомогою виданих вам реактивів визначте, у якій пробірці міститься кожна з речовин. Складіть план проведення експерименту. Напишіть рівняння реакцій, опишіть, що спостерігали. ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________ ____________________________________________________________

11 клас Правознавство

Тема. Підстави цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність неповнолітніх. Спроби захисту цивільних прав

І. Вивчення нового матеріалу

Цивільно-правова відповідальність - установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру.

Підставами для цивільно-правової відповідальності є: - наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків); -         протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); -         вина; -         причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою.

 Змістом її є компенсація й повне відшкодування збитків (реальних втрат, неотриманих доходів), тобто шкоди, вираженої у грошовій формі. Відшкодування збитків не звільняє особу від виконання обов’язків, які вона має виконати, наприклад за договором. Так, продавець, який не передав товар покупцеві у передбачений договором термін, зобов’язаний не тільки відшкодувати збитки, а й передати йому товар. Це називається виконанням зобов’язання в натурі.

 Окрім відшкодування збитків, можуть сплачуватися, наприклад, штраф чи пеня. Цивільне законодавство передбачає також відшкодовування моральної шкоди.

Цивільно-правова відповідальність малолітніх та неповнолітніх.

Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою.

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою особою, яка здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що така шкода не є наслідком несумлінного виховання та нагляду за малолітньою особою або ухилення від виховання і нагляду.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який здійснює функції її опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, ці особи зобов’язані відшкодувати шкоду у частинах, які визначені за домовленістю між ними або за рішенням суду.

 Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується її батьками (усиновлювачами), піклувальником або закладом у якому перебувала неповнолітня особа, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Батьки (усиновлювачі), піклувальники, заклад, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, зобов’язані відшкодувати шкоду до досягнення особою повноліття. Особа відшкодовує завдану шкоду самостійно після досягнення повноліття або якщо неповнолітня особа стане власником майна, достатнього для відшкодування такої шкоди.

ІІ. Домашнє завдання

Опрацювати 25 параграф

 https://pidruchnyk.com.ua/405-pravoznavstvo-gavrish-sutkoviy-flpenko-10-klas.html